Борис Грінченко як лексикограф

Наукові читання до 150-річчя Бориса Грінченка

У зазначеній статті Марія Іванівна Пентилюк розглядає одну із праць Б.Д.Грінченка, яка дозволяє назвати його видатним і навіть унікальним ученим. Це "Словарь української мови" (К., 1907-1909), який був створений і відредагований ним протягом двох з половиною років на початку XX століття (загальний обсяг слів - 68 тисяч). Цей словник має для української науки і культури таке ж саме значення, як словник Даля для російської, словник Лінде для польської, словник Гебауера для чеської мов.

Марія Іванівна приділяє увагу історії накопичення матеріалу для словника, який збирали упродовж тривалого часу відомі українські вчені, письменники, культурні діячі, такі, як Г.Барвінок, М.Костомаров, М.Номис, І.Манжура, М.Лисенко, К.Михальчук, О.Русов, Є.Лимченко та ін. Однак ці матеріали не були систематизовані, точно обліковані. Редакція журналу “Киевская Старина'' у 1902 р. передала їх Б.Грінченкові. Він перевірив і опрацював одержаний матеріал за всіма літерами щодо вибору слова, його пояснення, добору й уточнення ілюстративного матеріалу. Потім значно розширив реєстр Словника новими матеріалами народної та літературної мови. Були використані записи самого Б.Грінченка та його дружини Марії Миколаївни. Залучено було ще й матеріали, які зібрали П.Житецький, І.Нечуй-Левицький, Д.Яворницький. Багато часу забрало переведення матеріалів Словника з правопису, що мав назву "ярижка", на український фонетичний правопис. Словник Б.Грінченка довгий час залишався джерелом існування в українській мові літери Ґ, що незаслужено була вилучена з нашого алфавіту на початку 30-х років і повернена в 90-х.

Словник Б.Грінченка відбиває багатство виражальних засобів української мови ХІХ -початку XX століття. Він фіксує народнорозмовну і фольклорну мову, дібрану з різноманітних етнографічних джерел земських видань, а також записану з живих уст.

У Словнику зібрана лексика, що широко використовувалася Т.Шевченком. І.Котляревським, М.Коцюбинським, Панасом Мирним, Лесею Українкою та іншими майстрами української словесності. Про це писав сам Борис Дмитрович: “Кращими ж для нашої роботи письменниками ми вважаємо тих, які більш чи менш майстерно володіючи словом, у той ж час черпали свій словесний матеріал безпосередньо з народної мови. До таких відносимо старіших письменників: Котляревського, Гулака-Артемовського, Квітку, Макаровського, Шевченка, М.Вовчка, Г.Барвінок, Симонова і потім П. Куліша, особливо в його творах п'ятидесятих і шістдесятих років" (70-71, т.1, с.26).

Іншомовна лексика теж знайшла місце у Словнику. Нею Б.Грінченко широко послугувався у своїх літературних творах (факультет, університет, екзамени, гімназист, історико-філологічний, економічний, соціальний та ін.).

Частина цієї лексики потрапила в реєстр Словника. Працюючи над Словником Б.Грінченко намагався подавати ті слова й вирази, в реальному існуванні яких він був особисто впевнений. Неперевірені слова, за твердженням автора, до Словника не включалися.

Марія Іванівна Пентилюк акцентує увагу на тому, що цінність праці Б.Грінченка полягає в такій особливості, а саме: словник є тлумачно-перекладний, а це - унікальне на той час видання. А також оригінальність його в тому, що український реєстр слів подається, звичайно супроводжуючись ілюстративним матеріалом, з перекладом російською мовою або - у тих випадках, коли не виявлено російського відповідника, - з тлумаченням російською мовою. Наприклад: Варнак, ка, м. Беглый каторжник (в Сибири). Не на Вкраїні, а далеко аж за Уралом, за Елеком старий недобиток - варнак мені розказував оттак. Шевч. 585 (70-71, т.1, с.127).

Довгий час дискусійним залишалося питання: Б.Грінченко - упорядник чи автор Словника? Більшість дослідників наукової спадщини вченого назвали його упорядником. Але М.М.Пилинський у статті “Словник Б.Грінченка. Міфи і факти” спростовує цю думку і переконливо доводить, що Б.Грінченко - автор Словника української мови і заслуговує за цю працю великої шани. М.М.Пилинський: “об’єктивно словник Б. Грінченка значною мірою сприяв усталенню норм української літературної мови — від лексичних до правописних”. Словник Б.Грінченка ввібрав у себе досвід і традиції словникарства на Україні. Він високо оцінений сучасною мовознавчою наукою, хоч довгий час залишався маловідомим для широкого загалу українців, особливо в 40-50 рр. (наприкінці 50-х рр. було здійснено його ксероскопічне видання).

А також треба  додати, що високої оцінки Словник (і, звичайно, його автор) заслужив від Російської Академії наук, яка присудила Б.Грінченкові другу премію ім.М.Костомарова за кращу українську лексикографічну працю. Академік О.О.Шахматов написав схвальну рецензію, а в 1948 р. академік М.Я.Калинович назвав Б.Грінченка "славетним українським словникарем".  "Словарь української мови" був найповнішим і найавторитетнішим зібранням української лексики аж до виходу в світ шеститомного "Українсько-російського словника" (1953-1963) за редакцією М.Я.Калиновича.

Про роль Б. Грінченка сказав також і І. Огієнко: “Правопис цього словника був прийнятий по всіх українських редакціях та виданнях. Ось цей правопис, як слід збірної праці письменників всього ХІХ-го століття й усього українського народу, і запанував в Україні, і держиться в нас аж до сьогодні”. Справді, Б. Грінченко використав із практики своїх попередників усе, що було раціональне, відповідало природі української мови, надавало нашій орфографії національного обличчя.

Словник Б. Грінченка є оригінальною лексикографічною працею. Словник і досі не втратив свого значення, хоч зараз здебільшого розглядається як лексикографічна пам'ятка, як цінний документ з історії та діалектології української мови.