Етнографічна діяльність Бориса Грінченка

Наукові читання до 150-річчя Бориса Грінченка

 

До блискучої плеяди подвижників української науки і культури другої половини ХІХ – початку ХХ ст. належить видатний український науковець Борис Дмитрович Грінченко (1863-1910), діяльність і творчість якого стали невід’ємною складовою української етнології та історії.

Науковець Родінова Наталія Леонідівна у дисертаційному дослідженні проаналізувала статті І. Білоусова, В. Горленка, Д. Дорошенка, С. Єфремова, О. Косач-Драгоманової, А. Кримського, І. Липи, Олени Пчілки, С. Русової, М. Сумцова, І. Франка  та ін. У цих статтях містяться огляди творчості, короткі відомості біографічного характеру, наукової й літературної діяльності. Також автори студій наголошували на важливості народної творчості в житті Б. Грінченка, його обізнаності з народознавства, важливості виданих ним етнографічних матеріалів для подальших досліджень, відводили поважне місце серед українських етнографів.

Дослідниця проаналізувала приватне та публічне життя Б. Грінченка, виокремила й охарактеризувала основні віхи його біографії. В основу періодизації було покладено хронологічний і географічний критерії та виділено наступні етапи: дитинство і юність (1863-1887), олексіївський (1887-1893), чернігівський (1894-1901) і київський (1901-1909). Дослідження першого етапу показало складність та неоднозначність, якими позначилися відносини Б. Грінченка з рідними та близькими. Дослідження періоду вчителювання у сільських школах дозволило встановити, що саме в цей час Б. Грінченко починає публікувати зібрані етнографічні та краєзнавчі матеріали, для учнів укладає саморобні читанки, у яких вміщує зразки народної творчості. Встановлено, що наукова діяльність була найбільш плідною в період перебування Б. Грінченка у м. Чернігові, що проявилося в підготовці та виданні значної кількості досліджень з етнографії, заснуванні українського видавництва, підготовкою до відкриття музею української старовини. У полі його зору перебували питання етнографії, історичного краєзнавства, бібліографії, музеєзнавства.

У дослідженні з’ясовано, що науковий світогляд Б. Грінченка формувався під впливом багатьох чинників. Близьке спілкування з простим народом, любов з юності до творів українських письменників Івана Котляревського, Марка Вовчка, Григорія Квітки-Основ’яненка, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка, а також активізація українського національно-культурного руху середини ХІХ ст. мали для нього основне значення. Значного авторитету на становлення Б. Грінченка як дослідника народної творчості справили наукові праці Ф. Вовка, В. Гнатюка, М. Драгоманова, А. Кримського, О. Потебні, М. Сумцова, І. Франка.

Встановлено, що характерною особливістю наукової діяльності Б. Грінченка у галузі етнографії було залучення до пошукової збиральницької роботи кореспондентів. Б. Грінченко долучив до цієї справи своїх колишніх учнів, вчителів, письменників, лікарів та громадських діячів, оскільки він був упевнений у більшій результативності дослідження саме завдяки колективному підходу. В архівній колекції Б. Грінченка містяться зразки, які належать відомим етнографам та письменникам. Ці матеріали належать В. Андрієвському, Є. Гаврилею, М. та Н. Грінченкам, В. Домонтовичу (В. Петров), А. Заболоцькому, Т. Зінківському, І. Зозулі, А. Калиті, Г. Коваленку, В. Морозу, Г. Неводовському, М. Нечипоренку, В. Степаненку, М. Чудновській та ін. Ознайомлення з архівними матеріалами свідчить про те, що збирачі охопили майже всі жанри народної творчості.

Проблему наукових контактів ученого досліджено на основі епістолярної спадщини, що є свідченням різносторонньої співпраці і взаємодопомоги, показує роль Б. Грінченка в справі створення та зміцнення наукових зв’язків. Він підтримував тісні контакти з українськими вченими та збирачами-аматорами з усієї України. Листування Б. Грінченка дозволило встановити, що адресатами було майже 500 осіб. Постійне спілкування між збирачами фольклорно-етнографічних матеріалів мало для етнографічної науки велике значення, оскільки між ними відбувався обмін інформацією, що сприяло більшій ефективності досліджень і охопленню ширшого ареалу.

Вченим було зроблено значний внесок у справу не лише запису і збору етнографічних характеристик українців, а й їх популяризації. У контексті розвитку науки на Наддніпрянщині науковий доробок Б. Грінченка відзначався новизною і значним обсягом. Так до російської енциклопедії ним подано розвідки про український літературний процес та близько 80-ти біографічних статей з характеристикою наукової, зокрема, етнографічної діяльності відомих українських дослідників: Ф. Вовка, В. Гнатюка, В. Залеського, П. Іванова, А. Кониського, М. Максимовича, І. Манжури, П. Чубинського та ін., відомості про розвиток української науки. Також ним було надано близько 50-ти статей про українські народні звичаї, побут, різні жанри усної словесності. Також до дитячих підручників Б. Грінченко вмістив чимало прикладів усної народної словесності, які у більшості випадків були зібрані самим автором під час етнографічних мандрівок. Етнографічні роботи Б. Грінченко надсилав і закордонним дослідникам, зокрема їх отримував І. Полівка.

З’ясовано, що «Словник української мови» відіграв велику роль у процесі становлення сучасної української мови та її утвердження в суспільстві. Значний інтерес становлять добірки матеріалів до українського Словника, що зберігаються в Інституті рукописів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАНУ, в укладанні якого протягом другої половини ХІХ ст. брали участь вітчизняні культурні і громадські діячі, а завершити цю важливу роботу випало на долю Б. Грінченка. Окремо слід наголосити, на особливостях джерельної бази роботи дослідника. Огляд використаної ним літератури дозволяє виявити забуті, а часом не відомі сучасному етнологові джерела, що засвідчує високий рівень тодішнього розвитку етнографії та краєзнавства на Україні в цілому. У Словнику відзначено усебічну характеристику життєдіяльності українського народу. У ньому відзначено найрізноманітніші види господарської діяльності українців (хліборобство, скотарство, мисливство, рибальство, промисли та ремесла), знаряддя праці, типи і види поселень, види народного одягу, народну кулінарію, терміни на позначення громадського та сімейного побуту, засоби пересування, релігійну лексику, звичаї і обряди тощо.

Дослідниця розкрила внесок Б. Грінченка у справу вироблення методологічних засад української етнографічної науки. Б. Грінченко був видатним дослідником, якому притаманні величезна працелюбність й широкий науковий кругозір. Під впливом наукових поглядів видатних дослідників народної творчості Б. Грінченко став прихильником історико-порівняльного методу, яким він послуговувався у дослідницькій праці в галузі народної культури українців. Учений відстоював принципи наукової систематизації. Чітко усвідомлюючи, що публікування матеріалу без коментарів створює додаткові труднощі, Б. Грінченко намагався давати варіанти і коментарі порівняльно-історичного характеру та вказівки на паралелі. У оригінальних польових матеріалах дослідник зберігав автентичність діалектичних особливостей говірок, оскільки вбачав у цьому не лише філологічне, а в першу чергу історичне значення. Таким чином, етнографічні студії та погляди Б. Грінченка стали значним внеском у розвиток української етнології, краєзнавства, мовознавства, а багатий етнографічний матеріал є цінним першоджерелом для вивчення народного життя в Україні кінця ХІХ – початку ХХ століття.