ФІЛОСОФСЬКИЙ КОНТЕКСТ ЛІРИКИ ВОЛОДИМИРА СВІДЗИНСЬКОГО

Студентська науково-практична конференція, присвячена Дню науки

«Сучасні орієнтири філологічних досліджень»

 

View more PowerPoint from shinshilla

В. Свідзинський – поет ХХ ст., представник “Розстріляного Відродження”. При Радянській владі заборонялось вивчення творчості письменника.

Дослідженням творчої спадщини поета у контексті Українського літературного Відродження  займалися  такі  науковці  як  І.  Дзюба,  Ю.  Лавріненко,  Е. Соловей, В. Стус та Г. Токмань. Окремого дослідження, присвяченого систематизації та узагальненню філософських мотивів у ліриці митця, досить не існує, що зумовлює актуальність даної праці.

Оскільки метою роботи було дослідження особливостей лірики В. Свідзинського, яка містить у собі певний філософський контекст, остільки були реалізовані наступні завдання: проаналізована наукова література, що містить висвітлення таких понять як «філософська лірика», «ліричні мотиви» та інші; з’ясування особливостей світосприйняття В. Свідзинського, його філософські погляди, які знайшли своє відображення у творчості митця; визначення провідних мотивів та їх розвиток на матеріалі спадщини поета.

На сьогодні «філософська лірика» як літературознавче поняття досить не має чіткого визначення, тому постає питання: «Чи можна вважати окремим видом філософську лірику?» Проаналізував праці Н. Тамарченко та Е. Соловей, було з’ясовано, що погляди літературознавців на це питання різні. Р. Халілов вважає філософську лірику «різновидом поезії» або «лірико-філософським напрямом», С. Руссова – «явищем», а інші науковці, у тому числі А. Гризул, вважають, що досліджувати необхідно лише «філософські мотиви».

При умові, що філософська лірика буде розглядатися як різновид поезії, можемо встановити наступні ознаки даного виду: увага на змісті та проблематиці, поетичне узагальнення, використання певних тропів (метафоричність, гіперболізація) та зображення опозицій (життя та смерть, мить та вічність).

Нами було встановлено, що у ліриці В. Свідзинського провідними є екзистенціальні мотиви, поетична філософія природи та мотив смерті коханої людини.

Мотив смерті в ліриці Свідзинського реалізується в трьох головних категоріях: втрати (зображення нестерпного болю, суму; використання «важких» деталей у зображені похорон («Роздумано, важко ступали коні»), осмислення (розгубленість лір. героя, пошук шляхів для повернення коханої, осмислення смерті («Нема тебе на землі») та набуття (єдність смерті та життя, міць спогадів, набуття вічного кохання («Ударив дощ, заколихав»).

Пейзажна лірика В. Свідзинського теж містить філософський контекст. Природа для поета жива, сповнена сил. Вона виступає невід’ємним компонентом у системі світотворення: Бог створив природу й людину. Але людина не є вінцем природи, а тільки її частиною. Влучно зазначає В. Стус, що: «Людина у віршах В. Свідзинського стоїть водноряд з деревами, горами, водами» [5]. Без людини не буде осмислення існування божественного творіння. Отже, маємо певну структуру: Бог – Природа – Людина.

У пейзажній ліриці Свідзинського Творець найчастіше виступає в образі Сонця, яке існує в кожній клітинці всесвіту. Натомість фізичне тіло, будь то людина чи тварина, є центром, медіумом між космосом та землею. Все вмирає, але відроджується у вигляді космічної енергії, природної стихії, яка з’являється лише тоді, коли всі сили природи будуть поєднанні в одне ціле. Відродження же показано в образі сходу сонця, яке несе на собі значення гармонійного існування, нового життя.

У найбільшій частині творчої спадщини митця визначаємо екзистенціальні мотиви: буття людини (духовний голод людства, що не бореться з власною долею («Темна»); нескінченність та марнота людського життя («Довіку б тут»), втеча від реальності (яскравий світ дитинства («До школи»), вибір між двома світами («Темними ріками»), та зображення людини в місті (місто, яке вбиває індивідуальність, наче велетенський монстр («Червоний, жовтий і зелений блиск»); загубленість людини, яка не знаходить свого місця («Над городом ніч і сон); місто, яке нав’язує людині свої правила, що не є природним («У рідній моїй стороні»).                                               
Отже, проаналізувавши лірику В. Свідзинського, можливо стверджувати наступне:

-                          Філософську лірику можна вважати різновидом поезії, оскільки спрямована на філософське осмислення світу, людини. Також є виявом філософських поглядів ліричного героя. Має свої певні ознаки (медитативність, поетичне узагальнення, опозиції);

-                     Лірика Свідзинського містить певний філософський контекст, тобто не тільки зображує певний стан письменника, а ще відповідає на філософські питання та має ознаки, які притаманні філософській ліриці;

-                     Вагоме місце в поезії митця займають екзистенціальні мотиви, поетична філософія природи та мотив смерті коханої людини.

Література

1.      Борзенко О. І. Людина і природа в поезії В. Свідзинського / О. І. Борзенко // Вісник ХНУ. — 2004. — №583. —  С. 85—88.

2.      Лавріненко Ю. Розстріляне відродження / Юрій Лавріненко // Антологія. — К.: Просвіта, 2001. — 794 с.

3.      Соловей Е. «Дзеркало тижня»: Невпізнаний гість: Доля і спадщина В.Свідзинського

4.      Соловей Е. Українська філософська  лірика / Е. Соловей // навч. Посібник спецкурсу. – К.: Юніверс, 1999. – 368 с.

5.      Стус В. Зникоме розцвітання особистості / В. Стус. – Л.: Просвіта, 1956. – 106 с.

Березова Юлія,

студентка групи УА 3

Науковий керівник:

доцент Макаренко Л.В.