ТИПИ ДІВОЧИХ ОБРАЗІВ У НАРОДНИХ ПІСНЯХ ПРО КОХАННЯ

Студентська науково-практична конференція, присвячена Дню науки
«Сучасні орієнтири філологічних досліджень»

   

                                                                 

Український фольклор активно досліджувався ще з 19 ст., значний внесок у розвиток фольклористики зробили свого часу такі вчені, як П. Будівський, О. Дей, М. Дмитренко, Л. Єфремова,  М. Максимович, С. Мишанич, О. Потебня, М.Ю. Русин, І.Я. Франко та ін.

При аналізі народної лірики науковцями завжди зверталася увага на  красу і велич жіночих та дівочих образів у народній ліриці. Актуальність нашого дослідження зумовлена необхідністю узагальнення напрацювань науковців та додаткового пошуку для підтвердження чи спростування зроблених раніше характеристик народного дівочого образу шляхом самостійного аналізу текстів пісень про кохання.

Метою нашого дослідження стало визначення та опис типів дівочих образів у народних піснях про кохання.

На підставі вивчення наукових праць фольклористів було встановлено, що поняття народна лірика складне та широко аспектне, ним позначають поетичні фольклорні твори, у яких життя зображується через відтворення думок, почуттів і переживань героїв [5, с. 224]. Народні пісні в образній формі відображають найсуттєвіші сторони навколишнього середовища, суспільних і родових відносин.

Фольклористи наголошують, що народна пісня як частина фольклору має усі властиві йому ознаки: усність передачі й існування в устах носіїв, анонімність і колективність творення і побутування, імпровізаційність, варіативність, функціонування за законами усної традиції і притаманний усім видам первісного мистецтва  синкретизм.

Дослідники фольклору сходяться на думці, що народна лірика має складну жанрову систему, і до сьогодні питання класифікації народної лірики залишається відкритим, не існує єдиної точки зору щодо цього питання. Найбільш поширеним є підхід, за якого виділяють групи календарно – обрядових пісень: веснянки, русальні, купальські, петрівчані, косарські, жниварські пісні, колядки, щедрівки; та родинно-побутових (пісні про кохання, пісні родинного життя, пісні про трагічні події, жартівливі та сатиричні) [1, 3, 6]. Хоча сучасна фольклористика виводить складнішу структуру народних пісень, поділяючи їх на обрядову (календарну та родинну) та необрядову (соціально-побутову та родинно-побутову ) лірику.

Проте, як показав аналіз наукових досліджень останніх років, усе більше спостерігається тенденція позначати терміном «народна лірика» виключно необрядові пісні (соціально-побутові та родинно-побутові).

Соціально - побутові пісні становлять значний масив епічних народнопісенних творів про економічні та політичні умови життя різних соціальних груп населення, про їхню історичну роль у становленні та розвитку українського суспільства, у формуванні національних норм етики й моралі. Фольклористи наголошують, що у соціально-побутовій ліриці відобразилися думки, почуття, настрої народу, викликані явищами, подіями чи обставинами суспільного життя, класовими суперечностями, боротьбою проти іноземних загарбників та феодально-капіталістичного  гноблення.

Родинно-побутові пісні зосереджують свою увагу на щоденному житті людини, її стосунках і почуттях. Як визначає М. Дмитренко, родинно-побутова лірика – це ліричні поетично-музичні твори, в яких відбиті почуття, переживання, думки людини, пов’язані з її особистим життям, подіями в сім’ї, родинними стосунками [2, с. 84].

Існують знову ж таки різні підходи до класифікації родинно - побутової лірики, проте на сучасному етапі розвитку української фольклористики прийнято виділяти у складі родинно - побутових пісень  дві великі групи: пісні про кохання та пісні про сімейне життя (родинні стосунки). Ще одна група пісень виділяється за способом відображення дійсності:  пісні, що стосуються усіх сімейних проблем, особистих почуттів, але висвітлюють їх у гумористичному ключі. Це третя група – сатирично - гумористичні пісні.

У результаті дослідження, спираючись на праці фольклористів, було встановлено, що найбільшу  за кількістю групу родинно-побутової лірики становлять пісні про кохання, вони вирізняються певними особливостями тематики та поетики серед інших груп. Тому саме вони стали об’єктом нашого вивчення.

Центральними персонажами пісень про кохання є молода дівчина та хлопець (парубок). Проте О. Дей справедливо зауважує, що змістові рамки пісень про кохання набагато ширші, ніж просто взаємини між хлопцем і дівчиною. У них поєднуються усі людські почуття — від ніжної прихильності і любові до ненависті, взаємини між закоханими переплітаються зі ставленням до них членів їхніх сімей (батьків, братів і сестер) та інших людей (сусідів, друзів, ворогів) [1, с. 163]. Тому в цих піснях представлена вся гамма почуттів, першорядним з яких виступає кохання, що, як і в житті, буває різним: вірним чи зрадливим, взаємним чи нерозділеним, щасливим чи нещасним. Опрацювання наукових розвідок фольклористів, дозволяє стверджувати, що саме дівочі образи якнайповніше увібрали в себе всю складну гаму людських почуттів і стосунків.

Визначення типів дівочих образів у народних піснях про кохання потребувало відбір та опрацювання зразків народної лірики. Матеріалом для аналізу слугували тексти пісень про коханні, уміщені в антології  «Закувала зозуленька» та збірнику народних пісень про кохання, за ред. Ю. Білякової. Усього було проаналізовано 50 пісень, серед яких були як відомі й популярні тексти («Несе Галя воду», «На городі верба рясна», «Ой чий то кінь стоїть», «Горіла сосна», «Розпрягайте, хлопці, коні» «Цвіте терен», «В саду гуляла», «Ой, у вишневому садочку» та ін., у кількості 35 пісень), так і маловідомі широкому колу українців.

Вивчення текстів пісень про кохання, дозволило виокремити три основні типи дівочих образів, створених і оспіваних народом: дівчина - красуня, закохана дівчина на виданні та дівчина, яка зазнала трагічного кохання.

Як показав аналіз текстів пісень, кожен з типів дівочих образів наділений як специфічними, так і спільними рисами. Усі тексти пісень засвідчили, що народ оспівує зовнішню красу, легку ходу, милий голос; працьовитість, доброту, щирість, душевність, вірність у коханні, відданість, здатність на самопожертву; гідність молодої дівчини.

Попри спільність таких загальних характеристик кожен з виокремлених нами типів дівочих образів наділено й специфічними характеристиками.

Дівчина - красуня завжди наділена ідеальною зовнішньою красою, увага завжди звертається на її очі, брови, лице, стан, волосся, косу; поставу, ходу. Найчастіше у піснях підкреслюються чорні (карі) очі «як терен», чорні брови «на шнурочку», біле личко, рум’янії щічки, золота та довга коса, стрункий стан, легка хода, милий голос.

У пісні «Гандзя», у головної героїні «…гарне личко, І губоньки, і оченьки, І ніженьки, і рученьки!»[4, с. 275]. Дівчина з пісні «Вечір надворі, ніч наступає…» має «яснії очі, стан гнучкий, личко біле, чудове, коси довгі, чорні брови» [7, с. 112].

Особливого значення в народній пісні надається косі – дівочій красі. Коса – символ дівочої цнотливості; символ дівування; охайності, чистоти, чепурності; внутрішнього єства, природної потреби краси і честі українки. Прощання дівчини з косою символізувало прощання з дівоцтвом, що зафіксовано в популярній народній пісні «Горіла сосна».

У парі із зовнішньою красою героїні народна лірика опоетизовує її працьовитість, доброту, щирість, душевність, повагу до батьків, вірність у коханні, відданість, здатність на самопожертву. Підтвердження цьому знаходимо у  піснях «Несе Галя воду», «В саду гуляла, квіти зривала», «Гандзя», «Розпрягайте, хлопці, коні…», «Ой сиділа дівчина», «А я люблю Петруся» та ін. Дівчина Гандзя «душка, любка, мила, як голубка», «Як на мене щиpо гляне, / Серце моє, як цвіт, в'яне, / А як стане щебетати, / Сам не знаю, що дiяти!». Героїня пісні «Ой сиділа дівчина» готова на все, заради свого коханого: «Вивів мене, босую /… А я собі, молодесенька, / Стою боса, / …  Бо я свого чорноморця / Люблю дуже». Такою ж є і дівчина з пісні «Била мене мати», яка готова навіть не послухати матір, щоб провести час із коханим: «Била мене мати березовим прутом, / Щоби я не стояла з молодим рекрутом. / … А я собі стояла, аж кури запіли…».

Дівчина – красуня потребує кохання та готова на все заради коханого, проте зради не прощає. Пісенний образ дівчини завжди сповнений почуття гідності. Саме такою є, наприклад, героїня пісні «Розпрягайте, хлопці, коні»: «Знаю, знаю, дівчинонько, / Чим я тебе розгнівив: / Що я вчора ізвечора /  Із другою говорив». У пісні «В саду гуляла, квіти зривала» дівчина промовляє до парубка: «Я виходила – тебе не було. / Я постояла та й повернулась / … Я більш не вийду, я більш не стану».

Ідеальна українська дівчина на виданні вродлива, цнотлива, глибинна в почуттях і вірності, любляча, турботлива, працьовита, чуйна; поважає старших. Вона бореться за кохання, готова на все заради кохання, проте дбає про майбутнє. Таких дівчат зустрічаємо у піснях «Ой, дівчино, шумить гай», «Через річеньку, через болото», «Чорні очка, як терен», «Горіла сосна, палала», «Сонце низенько, вечір близенько», «А в моїм городі», «Біля річки, біля броду». У пісні «Ой при лузі, при лужку»: «Дівчинонька встала, / Свій сон розказала. / Правой ручкой обняла / Та й поцілувала». Усі дівчата, що виходять заміж дбають про своє майбутнє: «Не пiду я за тебе: / Нема хати у тебе, у тебе / … Постав хату з лободи, / А в чужую не веди, не веди.»; «Де ти мене поведеш, / Кедь ти хати не маєш, не маєш? / … Чужа хата не своя, / Я дівчина не твоя, не твоя».

Наступний тип – дівчата з трагічною долею. Вони страждають з різних причин: це або зрада коханого, або розлука закоханих, або нещасливий шлюб. Ці дівчата красиві, щирі, турботливі, люблячі, працьовиті. Вони безмежно кохають, готові на все заради кохання, проте їхня доля склалася трагічно.

Найпоширенішим розвитком подій є від’їзд хлопця і розлука закоханих. Дівчата завжди вірно чекають козаків та безмежно страждають без своїх милих. Цей мотив спостерігаємо у піснях «В кінці греблі шумлять верби», «Їхав козак за Дунай», «Йшли корови із діброви», «Взяв би я бандуру» та ін. Дівчата готові на все, аби зберегти своє кохання, залишитися з милими парубками: «Козак од'їжджає, / Дівчинонька плаче: / Візьми мене із собою /… Буду хустки прати, / Зеленого жита жати / На Вкраїні далекій!», «Дівчинонько мила, / Де ж будеш ти спати /  На Вкраїні далекій? / В степу під вербою, / Аби, серце, із тобою / На Вкраїні далекій!», а якщо ж не вдається, то вони завжди вірно чекають на своїх коханих та невимовно страждають. Так, дівчина з пісні «Йшли корови із діброви» «Виплакала карі очі, / Край козака стоя», без коханого їй і світ немилий:  «Нема мого миленького / Не бере й гуляння».

Не менш поширеним є мотив розчарування в коханні та розпач від зради. Горе зрадженої дівчини знаходимо у наступних піснях: «Ой ти ж мені обіцявся любити, як душу, / Тепер мене покидаєш, я плакати мушу. / … Будь щасливий із тією, котру ти кохаєш, / А над мене вірнішої на світі не знайдеш» («Сидить голуб на березі…»); «А я молода дівчина / … Вечороньки недоїла, / Нічки не доспала / Десь поїхав мій миленький / Іншої шукати» («Цвіте терен»); «А я, бідна, гiрко плачу / Зрадив мене милий!» («Ой не світи, місяченьку…»).

Є ще низка пісень, у яких дівчата страждають через нещасливий шлюб: «Дурна була, матінко, послухала, / Сіла з чорноморцем поїхала. / … Я  ж думала, матінко, панувати, / А тепер довелося горювати» («Чорноморець, матінко, чорноморець»); «Біда за бідою, / Жура за журою. / Дала мене мати / Заміж молодою» («Біда за бідою, жура за журою»); «Чи я в батька не дитина була, / Чи я в батька не кохана була? / Взяли ж мене заміж дали / І світ мені зав'язали - / Така доля моя! / Гірка доля моя!» («Чия в лузі не калина була»).

У результаті проведеного дослідження можемо стверджувати, що у  піснях про кохання основними  дівочими образами є дівчина-красуня, закохана дівчини на виданні та дівчина, яка зазнала трагічного кохання, вони увібрали в себе естетичний та морально-етичний кодекс народу. Приваблива зовнішність, щирість, душевність та працьовитість, гідність молодої дівчини, .вірність та відданість у коханні – основні риси ідеальної дівчини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Дей О. І. Поетика української народної пісні / О.І. Дей. – К.: Наукова думка, 1978. – 251 с.
2.  Дмитренко М. К. Монографія про народні родинно-побутові пісні / М. К. Дмитренко // Народна творчість та етнографія. – 1994. - № 4. – С. 84—85.
3. Дмитренко  М. К. Українська фольклористика: історія, теорія, практика / М.К. Дмитренко – К.: Ред. Часопису „Народознавство", 2001. - 576 c.
4. Закувала зозуленька: антологія української народної творчості: пісні,  прислів’я,  загадки,  скоромовки /  Упоряд. Н.  С.  Шумада. – К.:  Веселка, 1989. — 378с.
5.  Літературознавчий словник-довідник / За ред. Г.Т. Тром'яка та ін. - К. : Академія, 1997. – 750 c.
6. Мишанич    C.В.   Система   жанрів   в   українському   фольклорі  / С.В. Мишанич  – К.: Зодіак-ЕКО, 1994. – 317 с.
7.  Українські народні пісні про кохання / Упор. Ю. Білякова, М. Кагарлицький. – К.: Мистецтво, 1971. — 212 с.

  Марія Коробка,

                                                                                                                                                студентка групи УА 3

Науковий керівник:

канд.. пед. наук Попова О.А.