МОРФОЛОГІЧНІ ТА СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗМОВНОГО СТИЛЮ

Студентська науково-практична конференція, присвячена Дню науки
«Сучасні орієнтири філологічних досліджень»

View more PowerPoint from shinshilla

Актуальність цієї теми в тому, що дана робота дає можливість не тільки прослідкувати морфологічні та синтаксичні особливості в розмовному стилі, а й поглибити знання про використання розмовного стилю в українській мові. «Щоб повноцінно спілкуватися, - пише А. А. Леонтьєв, - людина повинна мати у своєму розпорядженні цілу низку умінь. Він повинен швидко і правильно орієнтуватися в умовах спілкування; вміти правильно спланувати своє мовлення, правильно вибрати зміст акту спілкування, знайти адекватні засоби для передачі цього змісту, вміти забезпечити зворотний зв'язок. Якщо якесь із ланок акту спілкування буде порушено, то воно буде не ефективним ».

Метою даної курсової роботи є характеристика морфологічних і синтаксичних особливостей в розмовному стилі.

Опрацювавши відповідні критичні джерела, систематизували й узагальнили матеріали, встановили такі морфологічні особливості розмовного стилю:

1)      Особливо різноманітно виявляються стилістичні можливості категорії роду в розмовному мовленні. Взаємозамінюючи форми роду, можемо створити пестливо-голубливий тон, відтінок пошани, милування; виявити співчутливе, прихильне або навпаки – негативне, зневажливе ставлення, захоплення чи осуд.

2)      Середній рід уживається й тоді, коли невідома стать об’єкта опису чи зображення.

3)      Підкресленого негативного (іронічного, сатиричного) забарвлення набувають форми середнього роду, коли вони контрастують з одночасно застосовуваними до тієї самої особи категоріями чоловічого або жіночого роду.

4)      Середній рід субстантивованих прикметників та займенників надає викладові узагальнення, розмовності.

5)      Певні стилістичні функції пов’язані з іменниками «спільного» роду, які визначаються щодо цієї категорії в контексті. Частина їх є нейтральними назвами (листоноша, сирота), деякі характеризуються позитивно-співчутливими відтінками (бідолаха, трудяга), але більшість має негативне забарвлення: базіка, волоцюга, зайда, приблуда, нечупара, причепа, канюка, плакса тощо. Залежно від семантико-стилістичних якостей такі іменники використовуються для вияву доброзичливості й співчуття або (частіше) як засіб негативної, зневажливої характеристики.

6)      Особливістю категорії часу є пошанна множина, яка позначається формами другої особи займенників та дієслів.

7)      Прикметники й дієприкметники в таких випадках стоять у формі однини й множини.

8)      Дієслова можуть мати лише форму множини. У розмовній мові пошанна множина може виражатися й займенниками та дієсловами третьої особи, які сполучаються з іменниками однини.

9)      Проста (синтетична) форма вищого й найвищого ступеня порівняння нейтральна, тобто вживається в усіх стилях мовлення. Розмовне мовлення широко використовує префікси (пречудовий, преглибокий, пресвітлий, прегарний), суфікси (величезний, широченний, довжелезний, білісінький, яснісінький), основоскладання (рясношумний, густозелений, червоногарячий) та словоскладання (добрий-добрий, старий-старий, мудрий-премудрий).

10)  Заміна першої особи однини теперішнього часу формою третьої особи надає вислову твердості, впевненості, урочистості.

11)  У розмовному мовленні поширений майбутній час визначень

12)  Певні стилістичні особливості пов’язані і з взаємозаміною способів дієслова. Використання дійсного способу замість наказового пом’якшує категоричність мовлення.

13)  Для вираження дії, виконуваної з примусу, а не з доброї волі, використовується наказовий спосіб замість дійсного.

А також синтаксичні особливості розмовного стилю:

1)      Переважне використання форми діалогу.

2)      Переважання простих речень; зі складних частіше використовуються складносурядні і безсполучникові складні.

3)      Широке використання питальних та окличних речень.

4)      У подібних пропозиціях часто зустрічаються запитання й оклику слова (займенники, прислівники, частки).

5)      Вживання слів-пропозицій (стверджувальних, негативних, спонукальних та ін).

6)       Широке використання неповних речень (у діалозі).

7)      Своєрідність структури односкладних речень, більша чи менша пов’язаність їх з тією або тією сферою мовлення забезпечують їм важливе місце в системі стилістичних засобів синтаксису. Серед односкладних речень розрізняються означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, інфінітивні, безособові та номінативні.

8)      Для розмовної мови характерні також еліптичні речення, особливістю структури яких є відсутність присудка, що надає висловом відому динамічність.

9)      Притаманні еліптичні конструкції, зумовлені ситуацією. Наприклад, в магазині ми часто чуємо.

10)  Перерви в мові, викликані різними причинами (підшукування потрібного слова, хвилюванням говорить, несподіваним переходом від однієї думки до іншої і т.д.).

11)  Використання різних за значенням вступних слів і словосполучень.

12)  Використання вставних конструкцій, що розривають основна пропозиція і вносять до нього додаткові відомості, зауваження, уточнення, пояснення, поправки тощо.

13)   Використання приєднувальних конструкцій, що представляють собою додаткове вислів:

14)   Широке використання емоційних і імперативних (наказових) вигуків:

15)  Лексичні повтори.

16)  Різного роду інверсії з метою підкреслити смислову роль виділяється в повідомленні слова

17)  Особливі форми присудка (так зване ускладнене дієслівний присудок).

18)  У розмовній мові зустрічаються також пропозиції з присудком, вираженим вигукові формою дієслова (бах, бах, стриб, стукіт, трах, хлоп, шусть та ін), що вказує на раптове і миттєве дію: 

19)  Присудок може бути виражено емоційним або імперативним (наказовим) вигуком.

20)  Є ряд особливостей у побудові складних речень розмовної мови. Так, зустрічається нагромадження однакових спілок (союзних слів) в складному реченні з послідовним підпорядкуванням:

21)  Спостерігається пропуск соотносительного слова (вказівного займенника або прислівника) у головній частині складнопідрядного речення.

22)   У розмовній мові зустрічаються складні речення, частини яких пов'язані лексико-синтаксичними засобами, коли в першій частині є оцінні слова молодець, розумниця, дурень і т.п., а друга частина служить для обгрунтування цієї оцінки.

Cписок використаних джерел:

1.      Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови / Алла Петрівна Коваль. – К.: Вища школа, 1987. – 349 с.

2.      Муранов  А. А. Риторика. Хрестоматія практикум / Алексей Антонович Муранов – М.: Рос. педагог. Агенство, 1997. – 158 с.

3.      Плющ М.Я.  Українська мова. Довідник / Марія Яківна Плющ. – К. : Радянська школа, 1990. – 255с.

4.      Пономарів. О. Д. Сучасна українська мова / Олександр Данилович Пономарів. – К. : Либідь, 1997. – 400 с.

5.      Українська література: Хрестоматія. 10 клас (Упор. О. М. Авраменка). – К.: Грамота, 2010. – 328 с.

6.      Щерба Л. В. Ізбр.  роботи з російської мови / Лев Володимирович Щерба. – М. 1957. – 115 с.

Кузьменко Олена
студентка групи УР-3
Науковий керівник:
к. ф. н., доц. Бродська Р.В.