ВІРУВАННЯ і ТРАДИЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ У ФРАЗЕОЛОГІЇ

Студентська науково-практична конференція, присвячена Дню науки

«Сучасні орієнтири філологічних досліджень»

          

          

             Актуальність дослідження визначається увагою до проблем національного самоусвідомлення і самовираження, співвідношення мови і духовної культури, потребою пошуків нових підходів до вивчення ФО як скарбниці спектру національних конотацій, а також специфікою відображення у фразеології національного менталітету. Зумовлена необхідністю етнолінгвістичних розробок у сфері відображення мовними одиницями етнокультурного (обрядового) фону.

            Об’єктом дослідження є українські обрядові фраземи.

    Предметом дослідження курсової роботи є семантика  фразеологізмів, у яких відображені вірування та традиції українського народу, повязані з родинним циклом.

           Гіпотеза — у фразеологічній системі української мови наявні фразеологічні одиниці, що перебувають у мотиваційних зв’язках з традиційною  обрядовістю, генотипами яких є переважно назви обрядодій та конструкції з реалемами — обрядовими речами, наділеними сакральною символікою.

            Метою дослідження є з’ясування аспектів відображення українськими обрядовими фраземами етнокультурної семантики.

            Завдання дослідження:                                                                                      

-        з’ясувати основні джерела походження опираючись на давню українську міфологію, традиції та звичаї нашого народу;

-        виявити максимальну кількість фразеологізмів, у яких відображені             народні вірування і традиції родинного циклу;

-        проаналізувати культурно-національну семантику фразеологізмів, з’ясувати, на позначення яких традицій, звичаїв та вірувань вони вживаються.

         Методи дослідження  для розв’язання вищевикладених завдань: описовий, що містить лінгвістичне спостереження і є головним композиційним методом, порівняльно-зіставний, лінгвокультурологічний (умови формування культурного конструкта на матеріалі фразеології та коментування фразеологічних одиниць, сформованих під впливом різних типів дискурсу – літературного, релігійного і т.ін.).

       Теоретичне значення зумовлене використанням екстралінгвістичного матеріалу для коментування багатьох мовних фактів, з одного боку, і відкриттям унаслідок цього загально- методологічних перспектив, з іншого.

        Практичне значення мають результати дослідження  в подальшому аналізі фразеологічних явищ пов’язаних з національно-культурним компонентом. Матеріал може бути корисним вчителю української мови.

       Структура роботи Курсова складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, списку умовних скорочень, додатків.

         В процесі дослідження ми виявили, що українська фразеологія ґрунтується на міцному фун­даменті етнографічних, фольклористичних, етнолінгвістичних, загальнофілологічних, лексико- і фразеографічних праць О. Потебні і М. Сумцова, І. Франка та    М. Костомарова, М. Номиса і П. Чубинського та багатьох інших. Семан­тику фразеологізмів вивчали Б. Ларін, Л. Булаховський, Л. Авксен­тьев, М. Алефіренко, Ю. Прадід, Л. Юрчук. Стилістичний аспект цікавив  Д. Баранника,  Р. Зорівчак, І. Гнатюк, В. Калашника, В. Коптілова. Етнокультурний аспект вивчають О. Селіванова, О. Левченко, Б. Ларін, Н. Ба­бич, С. Бевзенко, В. Лавер,          Р. Міняйло, М. Олійник, Н. Романюк, Г. Ступінська, В. Білоноженко, Г. Удовиченко,             В. Ужченко.

         Нами з’ясовано, що незважаючи на різнобій у поглядах на природу фразеологізмів, можна констатувати тенденцію: 1) виділяти як категоріальні декілька ознак ФО; 2) ро­зуміти відносність виділених ознак; 3) усвідомлювати природу ФО залежно від синхронічного чи діахронічного аспекту дослідження; 4) інтерпретувати властивості ФО як антиномічні, діалектичні: кон­стантні і варіантні, лінгвістично абстрактні й екстралінгвістично конкретні.

ФО — нарізно оформлений, але семантично неподільний, відтворюваний у мовленні знак.       Належність ФО до того чи іншого типу залежить від глибини й характеру лексико-семантичних і гра­матичних перетворень. Специфіка фразеологічного значення як значення місткішого й багатшого порівняно зі значенням лексеми полягає в домінанті його конотативного, або експресивноемоцій­ного аспекту.

     Символічна природа обрядової реальності детермінує появу обрядових фразеологізмів, генотипами яких є переважно назви обрядодій та конструкції з реалемами — обрядовими речами, наділеними сакральною символікою.

     Ми проаналізували фразеологізми  і виявили, що український шлюбний обрядокомплекс дав ве­лику групу обрядових фразеологізмів, генетичні прототипи яких були невід'ємними компонентами вербального коду відповідного обряду. Багато весільних фразеологізмів пов'язано зі словом рушник: готувати рушники, дбати рушники, посилати за рушниками, подавати рушники, вернутися з рушниками, ставати на рушнику.Розгалуджений ряд фразеологізмів і зі словом шлюб: брати шлюб, стати до шлюбу, на шлюбоньку стати.

у фразеологічній системі української мови наявні фразеологічні одиниці які перебувають у мотиваційних зв’язках з традиційною похоронною обрядовістю. Внутрішня форма таких ОФ відображає стереотипи сакралізованої поведінки, визначеної обрядовими канонами. У них реалізується специфіка національного світосприймання.

 Українським весіллям і похороном, які належать до обрядів переходу, ритуально закріплюється зміна статусу людини, осмислювана в просторових категоріях як вихід з одного локусу та вхід до іншого.

      Проведені спостереження свідчать, що

       Для етнолінгвістики обрядовість виступає необхідним і багатим матеріалом,за допомогою якого можна інтерпретувати багато інших традиційних обрядів як життєвого, так і календарного циклів

Таким чином, у результаті проведенного дослідження можна

констатувати, що в українській фразеосистемі наявна група одиниць з

компонентом вінок/вінець. Такі одиниці (їх можна поділити на кілька

смислових груп і кваліфікувати як обрядові фразеологізми) реалізують

глибоку багатовимірну обрядову символіку, якою наділено цей

компонент у процесі розвитку етнічної свідомості та становлення

світоглядних засад етносу як носія мови. Дослідження обрядових

фразеологізмів має значну перспективу, оскільки воно дасть змогу

зробити системний опис української обрядової фразеології, з’ясувати

роль обрядів у формуванні фразеологічного складу мови, виявити

механізми формування обрядової фразеології, а також їх зумовленість

екстралінгвальними та інтралінгвальними чинниками, простежити

зв’язок обрядових фразеологізмів з національносвідомісними

архетипами.

Етносимволіка народних афоризмів передбачає реконструкцію, оскільки несе у собі глибинне значення мовленого виразу, пізнати який можна лише занурившись у культурний зміст народного вислову, пор.: ставати на рушник – одружуватися, коли, за народним звичаєм, дістаючи Боже благословення на шлюб, молоді стають на вишитий рушник; треті півні – на світанку (коли співають у передсвітанковий час півні, розганяючи нечисту силу, що любить нічну пору); на руку ковінька (за Словником Б.Грінченка ковінька – це різновид народної дитячої гри, коли ковінькою ганяють відрубок дерева чи камінь, а потім кладуть її на руку, поступаючись у грі партнерові); облизня піймати (вхопити, з’їсти, дістати, одержати, спіймати, хапати) означає отримати відмову, потерпіти, зазнати невдачі, зокрема й у сватанні, відповідно дати облизня – відмовити комусь (вирази постали на основі характерної поведінки пса, який облизується, чекаючи на їжу і не завжди її одержуючи).

Висновках узагальнено результати наукового дослідження.

1.       Вербальні коди обрядодій, які сягають у глибини дохристиянської культури, відтворюють сакралізацію смислів багатьох реалій. Це породжує у мовному просторі концепти етнокультури як продукти історико-культурної етносвідомості.

2.       Взаємозв’язок мовної та екстралінгвальної сторін обряду (з огляду на його етнографічний, фольклорний, історичний, міфологічний контексти) сприяє реконструкції етносимволіки дискурсивних одиниць.

3.       Первісне значення цілого ряду мовних одиниць та їх символіку можна пояснити, лише занурившись у глибини народного мовлення. Цьому сприяє їх асоціативно-концептуальний аналіз.

4.       Лексико-семантичний аналіз мовних одиниць у контексті народного обрядового дискурсу розширює знання про сакральну (ритуальну) природу їх смислів, а також розкриває глибини символізації ряду лексем і фразеологізмів. Багато етносимволів набули загальнонародного значення, стали національною ознакою.

5.       Асоціативно-концептуальний опис обрядових лексем, а також етнокультурна реконструкція народних афоризмів є одним із шляхів виявлення народної природи сучасної літературної мови.

6.       Типовими зразками символізованих синтаксичних структур реченнєвого типу виступають паремії, які увиразнюють соціально-культурне значення мовних одиниць та давно стали етнокультурними контекстами. Дискурсивні висловлювання паремійного характеру породжені культурно-соціальним життям етносу, тому виражають подієву ситуацію, що втілюється в узагальнений цілісний образний зміст усталеного вислову, де чітко вибудовується символізований ряд: реалія – слово (вислів) – образ – символ.

7.       Характерними структурними ознаками народного дискурсивного мовлення є паралелізм, порівняння, повтор, зіставлення, протиставлення, асоціація, що сприяють семантичній реконструкції тієї чи іншої мовної одиниці.

8. Обрядові мовні одиниці, породжені народним дискурсивним мовленням або семантично ним збагачені, поповнюють словниковий склад літературної мови.

Єдність мови, мислення і мовної свідомості продуктивно розглядати в руслі семантики мовних явищ. В обрядовому дискурсі визначаємо певний набір символів, які закодовують довкілля. Досліджуючи обрядове народне мовлення, приходимо до висновку, що природу багатьох слів і значень мовних одиниць можна пізнати лише в етнокультурних контекстах (це спостерігаємо на прикладах принаймі двох реалій – рушник і земля). Від етносимволу рушник постали стійкі мовні звороти подавати рушники, брати рушники, побрати рушники, дбати (дати) рушники, готувати рушники, ставати (становитися) на рушник, слати (посилати) за рушниками, взяти рушники, вернутися з рушниками, що засвідчує усталеність весільних ритуальних дій, де зберігається образне, культурно внутрішньо вмотивоване символьне значення лексеми рушник. У цілому символіку рушника подаємо через асоціативний ряд: рушник < життя, доля, достаток, щастя, оберіг, гостинність, смерть, вічний спочинок > людина.

і__  Могутнім чинником відображення об’єктивної дійсності в націо­нальній свідомості є рідна мова народу. За її допомогою формується етномовна картина світу, що є продуктом і рушієм національної самосвідомості. Водночас мова виступає тим фактором, який єднає духовні надбання попередніх і сучасних поколінь, а також пов’язує окрему людину-мовця з цілим народом – носієм мови. Саме такі зв’язки виводять на народне дискурсивне мовлення, яке постає із вербальних кодів народних обрядів, традиційних свят, фольклорних дійств, давніх звичаїв, вірувань. Концептуальні мовні одиниці і мовні формули, якими такий багатий народно-обрядовий дискурс як різновид народного варіанту літературного мовлення, виводять, у свою чергу, на глибини національного духу. На нашу думку, одним із шляхів продуктивного вивчення мови є проникнення через неї в народні звичаї, давні вірування. Такими, зокрема, є контексти обрядодій, де криється схованка народної душі. Обрядове дискурсивне мовлення має свою лексико-семантичну, фразеологічну і граматичну специфіку. Кожен обряд декодується з огляду на той чи інший код, передусім вербальний. У ньому спрацьовує одвічна віра в чудодійну силу слова. Його належало говорити вчасно і вагомо. Тому словесний супровід під час магічних ритуалів був обов’язковим. Загальновідомо, що основою величезної кількості вірувань і об-

рядів, що їх знає історія людства, є фізіологічні стадії людського жит-

тя, найперше — пов’язані з його переломними моментами: зачаттям,

вагітністю, пологами, настанням статевої зрілості, шлюбом та смертю

[28: 39]. Неважко помітити, що згадані переломні моменти марковані

певними критичними змінами в житті індивіда: для нього закінчуєть-

ся один етап і розпочинається новий, він втрачає одні ознаки і набу-

ває нових, здійснює перехід з одного статусу до іншого. Обряди, що

оформлюють і супроводжують такі статусні переходи, називаються les

rites de passage (обрядами переходу): у процесі відправи обрядів

такого типу “ритуально закріплюється зміна статусу людини, осмис-

лювана у просторових категоріях — як в и х і д з одного локусу... та

в х і д до іншого” [43: 31].

       Бетко Оксана

студентка групи УМ 3

  Науковий керівник:

ст. викл. Надточій В.В.