КАТЕГОРІЯ РОДУ ІМЕННИКІВ У РОСІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ (КОМПАРАТИВНИЙ АСПЕКТ)

Студентська науково-практична конференція, присвячена Дню науки

«Сучасні орієнтири філологічних досліджень» 

View more PowerPoint from shinshilla

Проблема нашого дослідження полягає у тому, що й досі немає цілісного підходу до зіставного аналізу категорії роду в українській та російській мовах. Граматична категорія роду є однією з основних морфологічних ознак іменника, які відрізняють його від інших частин мови.


Вона відіграє вагому роль у словозмінні, словотворі та синтаксичному узгодженні членів речення, тому актуальність нашої  теми зумовлена необхідністю більш адекватного опису і визначення статусу однієї з найбільш складних категорій сучасної російської і української мови - категорії роду іменників. Цим зумовлена потреба уточнення понять, пов'язаних з граматичною категорією. Важливо визначити специфіку категорії роду іменників саме в сучасній російській та українській мові, тому що українська мова як державна вивчається у більшості шкіл з російською мовою навчання. У зв’язку з тим актуальними є дослідження, що присвячуються компаративному аналізу української та російської мов, тобто зіставленню обох мов на уроках української та російської.

Граматична категорія роду є знаковою у системі мови. Її особливості, засоби вираження визначало багато науковців, серед них:  Н. І. Тоцька, О. К. Безпояско В. О. Горпинич,                К. Г. Городенська, І. В. Вихованець, М. А. Жовтобрюх та ін. Крім того, виникає явище міжмовної розбіжності в українській та російській мовах, що досліджували вчені Н. Г. Озерова, Г. Д. Басов, А. В. Качура, А. В. Кихно. Складність полягає в тому, що граматична категорія роду специфічно виражаються в обох мовах. Тому основною метою нашої роботи ми ставимо - визначити особливості вираження категорії роду в російській та українській мовах.

Рід – це граматична категорія іменника, яка виражається в трьох граматичних значеннях: чоловічого, жіночого і середнього роду. Іменники мають рід, а не змінюються за родами. Тому рід називають класифікаційною категорією, за якою іменники розподіляються на три групи. Напр., Іван, музей, екіпаж, відмінок – чоловічого роду; Оксана, мати, калина, пісня – жіночого роду; життя, село, явище – середнього. Значення роду необхідно іменнику для правильного його граматичного зв’язку з прикметниками (синє небо, синя стрічка), займенниками (наш народ, наше місто) та дієсловами (Степан говорив, Галя говорила). Хоча іменники за родами не змінюються, рід впливає на відмінювання іменників: від роду залежить вибір закінчення.

          Категорія роду – обов’язкова для іменника граматична ознака. Лише іменники множинні ознаки роду не мають (окуляри, канікули, гроші), оскільки рід встановлюється за формою однини. Рід іменника можна визначити, співвідносячи його із займенниками він, вона, воно; цей, ця, це. Значення роду має й формальне вираження: а) у закінченнях самого іменника; б) у закінченнях прикметника; в) у закінченнях дієслова в минулому часі (писав, писала, писало); г)у суфіксах (студентка, українець, поетеса).

Деякі іменники (переважно на позначення істот) можуть мати значення спільного роду:

а) чол. та жін. (він/вона): писака, читака, задавака, Франко, Шура; б) чол. та сер. (він/воно): густий басище - густе басище; в) жін. та сер. (вона/воно): огрядна бабище - огрядне бабище.

Отже, рід — це граматична категорія, що властива різним частинам мови. Вона полягає в тому, що слова або форми слів розподіляються по двох або трьох класах, що за традицією співвідносяться з ознакою чоловічої чи жіночої статі, або ж їхньою відсутністю. Такі класи називають чоловічим, жіночим та середнім родами. Класифікація слів за родами є дуже важливим аспектом вивчення мови.

Жіночий рід іменників, як і чоловічій і середній, виражаються в українській і російській мові однаково: за допомогою морфологічних, словотворчих, синтаксичних і лексичних(ще їх називають аналітичними) засобів – системою флексій в однині називного відмінку  (сестра, земля // стіна, гребля), системою, де діюча словотворча  основа + суфікс+ флексія, або варіанти без флексії [3, с. 201]. В інших випадках родова ознака виражається допоміжними словами – займенниками, прикметниками, дієсловами минулого часу, всіма засобами, які можуть підказати рід слова у будь-якій конкретній ситуації.  При порівнянні з російською вигляд графічний і орфоепічна вимова будуть цілком залежні( у всіх родових класів) від того, як називають одне й те ж поняття українська і російська мова, як мови співвідносять слово з родом, і які приголосні чи голосні ми маємо наприкінці основи слова, в суфіксі та закінченні. Це тому, що особова мелодико-фонетична фактура, відрізняючи українську мову від російської, вимагатиме вираження за допомогою тільки тих засобів, які для неї ймовірні, істотні (сторінка - страница, сторіночка - страничка; динамічність- динамичность,ненави(ы)сть-ненави(і)сть).

Як відомо, спостерігаються певні відмінності у сприйнятті різних мов передусім їхніми носіями. І це не можна не враховувати, адже саме прагнення до дотримання певної мелодики мови при адаптуванні багатьох слів, термінів, тощо  з інших мов, а в першу чергу з російської, змінює їх зовнішні, тобто орфографічні і орфоепічні ознаки: по іншому іде як словотвір, так і парадигми відмінювання. А головне, що може змінитися сама родова категорія. Все йдеться в пригоді й тільки заради дотримання загальної мовної милозвучності.  Як зазначає провідний фахівець із фонетики української мови професор Н. І. Тоцька, "поняття "милозвучність" у мовознавстві по-справжньому не визначене й не вивчене. Досі ще ніхто не виробив наукового доведення більшої чи меншої милозвучності – немилозвучності  кожної окремої мови або її місця за цією ознакою в ряду мов"[5, с.24]. Цю думку дуже легко пояснити фактами фонетики. Наша мова (в основному своєму діалекті [5, с. 24]) має  тільки чисті, виразні голосівки (vocalis) а, е, і, и, о, у. Глухих і  невиразних голосівок, таких як, наприклад, англійські голосівки, або як   німецьке, або французькі eu, un, onі т.п., зовсім не має. Вона не любить такого поєднання шелестівок (consonans), яке тяжко вимовити [5, с. 24].

Вона має кілька засобів до урівноваження вокалізму з консонантизмом, себто кількості голосівок з шелестівками, в цілях більшої евфонічності, засобів,   цілком аналогічних мові італійській. І коли не займає першого місця по  евфонічності, то тільки через те, що в кількох словах, – небагатьох, але часто вживаних, – допускає негармонійне з’єднання шелестівок: бг, пхн, ткн  – бгати, пхнути, ткнути і взагалі порушує фонетичну рівновагу в бік  консонантизму трохи частіш, ніж мови італійська й іспанська"[5, с.25].     

Все це загалом  і є причиною відмінностей у складі українського й російського алфавіту, а як результат і у складі фонем. А ці відмінності вже, як результат, являть нам інший вигляд флексій при словотворенні й неможливість використання деяких при  утворенні родових форм. Для нас дуже важливо, що на відміну від російської, наприклад, буква щ  дає звук[шч]; а деякі приголосні тільки  тверді -  б, п, в, м, ф, ж, ч, ш  і т.п. Бо розподіл за родами частково проходить по наявності закінчення (флексії),  а аналіз (деколи), яке буде закінчення або суфікс, залежить від основи слова: на який приголосний закінчується – твердий чи м’який. І ще багато нюансів. Тому фонетично-орфоепічні відрізнення й є самою головною відзнакою при порівнюванні іменників у російській і українській мовах.

Суфікси і закінчення(тобто словотвірний засіб вираження категорії роду іменника) саме й дають найбагатший матеріал для порівнянь особливостей в українській і російській мовах, тому що синтаксичний засіб за своєю методою не відрізняється в цих мовах. Роздивимося: шахтар-шахтёр, товариш-товарищ, школяр-школьник, віте(э)р-вете(є)р, читач-читатель, замовник-заказчик, покажчик-показатель, носій-носитель, словник-словарь, путівник-путеводитель.

 Показовим є також використання зменьшувально - пестливих суфіксів, на які так багата українська мова. Вони якісно змінюють родове закінчення:соколонько-соколик(рос.), синонько- сыночек, сыночка(рос.), шпаконько-скворушка,свекровонько-свекровушка,татонько-папочка, сватонько-сватьюшка.

Таким чином, перша й найголовніша відмінність вираження категорії роду в українській мові, порівняно з російською, закладена вже самими фонетично-орфоепічними нормами українського мовлення, які мають великий вплив на всі засоби вираження родових ознак.

Другою специфічною відзнакою є те, що деякі слова, маючи ти ж самі родові ознаки, лексико-семантичне значення зовні оформлені по іншому(адаптування з російської мови пішло іншим шляхом): одержувач-получатель, рятівник-спасатель, лічильник-счётчик, друкар-печатник. Українські слова зберегли свій первинний вигляд.

Деякі слова, виражаючи одні й ті ж смислові значення, мають, при повній зовнішній збіжності, зовсім інше родове значення: головний біль, суворий Сибір – головная боль, суровая Сибирь. Інші формально змінили рід: ґенеза-генезис, зала-зал, оаза-оазис, теза-теиіс.

          Є достатньо велика група слів, яка виражаючи одні й ті ж поняття має, порівняно з російською, зовсім інший зовній вигляд, а головне, належить до іншого роду: білизна-бельё, крейда-мел, рослина-растение,  пошана-уважение, вдача-характер, мова-язык, збірка-сборник.

І з’явилася велика група слів, які повертають собі первинний український вигляд. А це зумовлює й певні зміни. З огляду на повернення до питомих українських відповідників їх буде заступлено: автомобіль=автівка, аеродром=летовище; аконіт=тоя; аналіз=аналіза; арсенал=гарматна;  аукціон=авкція; багор=очепа, ость; баланс=рівновага; басейн=сточище; бензин=бензина і т.п.

Таким чином, ми можемо зробити такі висноки:

- при вираженні категорії роду в українській як і в російській мові використовуються ті ж засоби: морфологічний (система закінчень), словотвірний(суфікс разом з закінченням або без нього надають іменникові значення певного роду), синтаксичний(узгодження в тексті іменника з родом певного допоміжного слова), лексичний(реалізується лише в іменниках на позначення істоти  із значенням назв осіб, тварин: батько-мати, брат-сестра);

- певний мелодико – фонетичний уклад української мови, відмінний від російського, має свої вимоги словотворення, тому на етапі вимушеної двомовності виникає багато помилок в словах і їх правописі й вимові;

- правильне визначення роду іменника має велике значення при його вживанні й написанні, це повинно бути закріплено нормативно як і норми його зміни за відмінками, тому що відсутність таких законодавчих норм надає право різним довідникам надавати спірну інформацію. Що, в свою чергу, не дає можливість навіть  комп’ютерним системам перевірки тексту функціонувати гідно;

- повернення в мову старих українських слів – назв предметів іноді призводить до переходу іменника  до іншого роду (без зміни слова на інше, чи зі зміною), що потребує уваги до зміни флексій і узгоджувальних зв’язків у реченнях.

Наше дослідження було здійснено завдяки таким методам теоретичного дослідження, як: аналіз і синтез, а також наступні прийоми емпіричного дослідження: вивчення наукової літератури, навчально-методичних матеріалів. Крім цього робота була виконана на основі описового, порівняльного, порівняльно-описового методів.

Дослідження має теоретичне значення, яке полягає у тому, що ми розглянули й систематизували знання про категорію роду іменників сучасної української і російської мови, і має практичне значення, оскільки одержані висновки та узагальнення можуть бути використані в навчальному процесі – під час вивчення української мови.

Тема нашого дослідження була обрана невипадково. На сьогоднішній день залишається актуальною проблема компаративного аналізу категорії роду в українській та російській мовах, тому що цілісного підходу ще немає і в межах однієї статті неможливо досконало розглянути категорію роду обох мов, що і являє собою подальші перспективи наших досліджень.

                                       СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.   Великий тлумачний словник сучасної української мови: з дод. і допов. / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с. 

2. Горпинич В. О. Морфологія української мови : підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Володимир Олександрович Горпинич. – К. : ВЦ «Академія», 2004. – 336с.

3. Озерова Н. Г., Басов Г. Д., Качура А. В., Кихно А. В. та ін. Порівняльна граматика російської та української мов / за ред. Н. Г. Озерової. – К. : Наук. Думка, 2003. – 534  с.

4. Сучасна українська мова : електронний посібник. - Режим доступу : http://www.mova.info/pidruchn.aspx - Рід іменників.

5.  Тоцька Н. І. Засоби милозвучності української мови. Українське       мовознавство / Н. І. Тоцька. – К., 2000. – Вип. 22. – С. 3-10, 24, 134-138.

Дарина Бурдакова,

    студентка групи  УР 3

 Науковий керівник:

  ст. викл. Ковтун І. М.