Студентська науково-практична конференція, присвячена Дню науки
Актуальність дослідження. Мова, як відомо, є однією з форм
духовної культури народу, безпосереднім виразником його ментальності. Наше
розуміння світу, суб’єктивна оцінка дійсності, насамперед, відображається в
семантиці слова.
Слово самостійно та у складі інших мовних одиниць здатне
передати ставлення суб’єкта до світу, у тому числі негативні оцінки предметів,
явищ, ознаки й дій. Зацікавлення мовними засобами негативної оцінки дійсності
спричинено тим, що саме в них у заперечній формі відбито істинні ідеали та
позитивні уявлення про світ носіїв мови.
Виражальна здатність слова здавна цікавить науковців,
стає предметом ґрунтовних наукових розвідок (Ю. Апресян, Л. Васильєв,
В. Виноградов, В. Звєгінцев, Ю. Караулов, Е. Кузнєцова, Є. Найда,
Л. Новиков, Г. Пауль, О. Потебня, О. Смирницький,
Й. Стернін, С. Ульман, Г. Уфімцева, Д. Шмельов). Сучасними
лінгвістами оцінюються мовні засоби оцінки у текстах майстрів
слова-письменників, зокрема роботи Т. Борисової «До питання про мовні засоби стереотипізації
образу персонажа художнього твору», Р.
Гладкової «Виражальні можливості різнорівневих мовних одиниць у художніх творах
К.Г.Паустовського», О. Калити «Мовні засоби вираження іронії в сучасній
український малій прозі» та інші.
Інтерес до вивчення мовних засобів негативної оцінки у
народній ліриці спричинений тим, що саме у фольклорі потужно актуалізовано
поняття суб’єктивної негативної оцінки образу людини, але самостійним предметом
дослідження мовні засоби негативної оцінки у народних піснях ще не були,
дотепер відсутні ґрунтовні наукові праці.
Метою нашого дослідження є визначення типових мовних засобів, що використовуються для негативної
оцінки образів-персонажів в українських жартівливо-сатиричних народних
піснях.
У сучасній мовознавчій науці поняття «слово»
розглядається в різних контекстах. В українському мовознавстві дослідженню
лексичного значення, історичних змін у словниковому складі, семантичних
зв’язків між словами присвятили свої праці Л. Булаховський, В. Ващенко,
М. Кочерган, Л. Лисиченко, В. Русанівський,
О. Тараненко та ін.
Опрацювання наукових розвідок таких
лінгвістів, як О. Ахманова, О. Бондар,
Р. Будалов, Б. Головін, П. Дудик, М. Леонова, А. Мейє, Л. Мацько, І. Олійник,
Л. Щерба та інших, дозволило усебічно розглянути слово як об’єкт лінгвістичних
досліджень і визначити, що поняття «слово» належить до дискусійних проблем. На
основі аналізу низки визначень, що подаються в роботах вищезгаданих науковців,
нами визначено, що у традиційній лінгвістиці «слово» визначається як
найменша самостійна й вільно
відтворювана в мовленні відокремлено оформлена значеннєва одиниця мови, яка
співвідноситься з пізнаним і вичленованим окремим елементом дійсності
(предметом, явищем, ознакою, процесом, відношенням тощо) і основною функцією
якої є позначення, знакова репрезентація цього елемента – його називання, вказування
на нього або його вираження. Саме така дефініція є усталеною і подається в енциклопедії
«Українська мова» [3, с. 612].
На думку більшості науковців
(Л. Булаховського, В. Ващенка, М. Кочергана та інших), при
дослідженні слова, як мовної одиниці, слід зважати на його номінативну функцію,
тобто називання предмету, що й становить основу його лексичного значення.
Лексичне значення, у свою чергу, само по собі є складним і змінним явищем, воно
може мати в собі окремі відтінки, які в процесі життя слова набувають здатності
переростати в нові значення.
Для досягнення мети нашого дослідження ми
звернулися й до наукового вивчення функцій слова у художньому тексті. На
підставі праць О. Кудряшової, А. Мазилової, П. Дудика можемо стверджувати,
що мовні засоби (фонеми, морфеми, слова й словоформи, синтаксичні схеми
словосполучень і речень) не мають самодостатнього значення — вони існують
тільки заради мовлення, тобто заради речень і тексту, за їхньою допомогою
передається повідомлення, інформація, думка. Саме на цьому наголошує В.
Русанівський, пишучи, що мовні засоби реалізуються в мовленні, яке формує
і живить їх [3].
Спираючись на праці Р. Гладкової [2] та Т.
Борисової [1], зазначити можемо, що усі мовні засоби, які сприяють виявленню
імпліцитності (прихованого) і естетичного змісту художнього тексту, не
випадкові, а собою становлять складну систему. У художньому творі
будь-яке слово може стати виразним, здатним збільшити комунікативну
значущість висловлювання за рахунок вираження суб`єктивної модальності, емоційної
реакції на ситуацію всього висловлювання або його частини. Це досягається за
допомогою спеціальних стилістичних прийомів. Виділення цих прийомів дає можливість проникнути в «механізми»
художнього мовлення, наблизити його до більш повного й глибокого розуміння.
Для визначення типових мовних засобів, що використовуються
для негативної оцінки образів-персонажів у народних піснях, було проведено
аналіз мови пісень. Для аналізу було
відібрано 100 українських народних
жартівливо-сатиричних пісень. У результаті вибірки слів мовних одиниць, що використовуються
для створення образу-персонажу і надають
йому негативну характеристику, було відібрано 200 слів для
аналізу.
Проведена класифікація відібраних мовних засобів,
дозволила їх розподілити на дві лексико-тематичні групи: 1) надають негативну
оцінку зовнішності персонажа; 2) надають негативну оцінку внутрішніх якостей та
поведінки людини. У кожній ЛТГ було виділено підгрупи.
Перша ЛТГ представлена у жартівливо-сатиричних
піснях такими тематичними підгрупами мовних засобів: 1) які акцентують увагу на
обличчі та його рисах; 2) зображують особливості фігури та статури;
3)розкривають внутрішні якості та поведінку людини.
Як показав аналіз текстів, у характеристиках
образів-персонажів жартівливо-сатиричних пісень часто використовуються лексеми та фразеологізми негативної семантики
такі, що акцентують увагу на обличчі та
його рисах. Так маємо такі портретні характеристики: великі очі (він балухатий, очі витріщила, очі, як цибулі);
великий або незвичної форми ніс (вона
жовтоноса, він кирпатий, рябий, у героя отакий
ніс, булька, ніс, як булка); великий рот, рідкі зуби (вона
рідкозуба); великі вуха (клаповуха); неохайне посивіле волосся, борода, брови (велика, сивая, як у цапа, як у діда; як віхоть; як рогожа; з отакою
бородою; з отаким вусом; брови, як
волоки). Наприклад, отакий балухатий;
а мій милий, як сніг білий, а я жовтоноса/ а до мене хлопці липнуть, як качки до проса; є у мене молодий, ніс
кирпатий, сам рябий; за такого невеличкого, з отаким носом; мене хлопці тому
люблять, бо я рідкозуба; у попа борода велика й сивая; я ся з тебе не смію, що
ти клаповуха; білолиця як мазниця; витріщила оченята, як жаба в капусті; на
носі така булька, як за десять грошей булка; борода – як у цапа, вус – як у
діда; брови – як волоки. Даючи оцінку зовнішності, інколи український народ
зосереджує увагу й на моральних якостях людини, наприклад: язик, як лопата.
Досить часто увага в піснях зосереджується на недоліках статури, підкреслюється згорбленість (горбатий; ізігнувся; згорбив сі; перегнувся; горбик має); малий або завеликий зріст (великий; низький; дрібний; росту малого);
вади фігури (годовані; гладкая; гембатая; надута; отакий череватий; отакий плечистий;
сухорлява; як драбина). Наприклад, а
дев’ятий вже горбатий – не хочу його мати; і на ногу налягає, і на плечах горбик має; Вареники з маком Їла,/ Чорнявого полюбила,/Чорнявого,
молодогo,/ Тільки росту малого; У
попа борода велика й сивая,/ А попадя молода ще та гладкая;
Отакий череватий,/ Отакий плечистий,/ А що за нечистий; мій миленький,/ що я
сухорлява; згорбив сі як дід столітній; виріс як кіт навсидячки; дрібний як
вівс; Ноги – як підтоки; Багатая, гембатая,/ Як сова надута; Нащо мені та хатина,/ Коли дівка, як драбина.
На підставі аналізу текстів жартівливо-сатиричних
пісень, було визначено, що однією з негативних характеристик може виступати вік людини, але відбувається за певних
ситуацій, так старість набуває негативного значення, якщо діди, розраховуючи на
свої маєтки, сватаються до молодих дівчат. У таких випадках зустрічаємо
наступні лексеми та фразеологізми: старого,
сиву бороду, старий дідуга, бородою коле. Найчастіше за все в
жартівливо-сатиричних піснях зустрічається лексема «старий», навмисне системне повторювання якої сприяє концентрації
уваги слухача на акцентуванні негативної поведінки чи вчинку персонажа.
Наприклад, Я в середу родилася,/Не піду я за старого,/—Кажуть
люди — горе./Бородою коле; Кину в річку головою:/-
Ой ти, старий, чорт з тобою!/ Ой ти, старий, біс лихий,/ Є
у мене молодий; Стояв старий з молодою,/ Як із ягідкою.
Багато уваги приділяється у піснях також неохайному або зістареному одягу людини:
обдертий, латана свитина, підтикана як віник, свита з репляхами,
сермяжина по коліна. Наприклад, Ішов
козак дорогою,/ Людської натури,/ На йому свита й шаровари/ З свинячої шкури;
За плечима/ Торбина/ Ще й латана свитина./ Гей, гей! Що, довоювавсь?; Ззаду
свита з репляхами,– /Ото жінка моя сама; виглядає як мара; як псу з зубів
виймив; обдертий як циган.
Проаналізувавши тексти пісень, в яких за допомогою
мовних засобів реалізується негативна оцінка внутрішніх якостей та поведінки людини, було з’ясовано, що
найчастіше використовуються лексеми та фразеологізми на позначення таких
якостей людини, як лінь і безгосподарність:
миче, смиче, не зшию, шити не вмію,
не їздою, спекти
не ладна, не вдалися, з помийниці воду брала, затерти забула. Наприклад, Що ж то мені за косар, не вміє косити?/ Що ж то мені за косар, що не
має бруса?; Але що то за Іван,/ Що він ходить сміхом,/– Коромислом вперезався,/
Підпирався міхом.
Чимало є пісень, в яких викриваються негативні моральні якості за допомогою наступних
лексем: поганцем, баламутом, хуліганом,
нехороший (Не стій під вікном/ І не махай пальцем,– /Я
не піду гулять/ Із таким поганцем./ Ой не стій під вікном,/ Не махай наганом,–/
Бо не хочу я гулять/ З тобою, хуліганом; Ой била
мене мати/ Березовим прутом,/ Щоби я не стояла/ І з тим баламутом; Ой
не ходи, ой не ходи, ой не носи грошей;/ Ой за тебе я не піду, бо ти
нехороший).
Дуже часто предметом висміювання у піснях стає нерозумність людини: придуркувата,
дурна, дураком. Наприклад, Та дівка дурна; Ой в городі бузина/ Вся подудковата./ А в багача одна дівка / Й та
придуркувата; Ой не стій під вікном,/ Не махай рукавом,/
Бо не вийду та й не стану/ Я з тобою, дураком.
Критичним є ставлення народу до людей нескромних
і легковажних: вішається, моргала,
ніц не втрачу. Наприклад, Я
на бабі ніц не втрачу – /Продам бабу – куплю клячу./ Кляча здохне, шкуру
злуплю,/ А за шкуру дівку куплю; Ой багацька дівчинонька, багацького гербу,/
Вішається на парубка, як коза на вербу; Дівка
в сінях стояла,/ Ти, козаче, ходи,/ На козака моргала:/ Мене вірно люби,/ Серце
моє.
Жорстоко засуджується у народних піснях така
негативна риса, як брехливість: великі брехуни, брехливі, скрипливі (І
піп, і ксьондз, і рабин –/ Великі брехуни,/ Щоб добре в світі жити,/ Про рай
кричать вони; До вас би ходити, дівчата любити,–/ В вас двері скрипливі,
дівчата брехливі).
Отже, аналіз дозволив виявити широку
палітру оцінок, що свідчить про естетичний та морально-естетичний кодекс нашого
народу. Висміювання українським народом вищеназваних негативних рис людини
свідчить про велику увагу народу до таких якостей, як чесність, скромність та
працьовитість. Найчастіше у негативних характеристиках зосереджується увага
позначення рис обличчя, що свідчить про велике значення, яке надається нашим
народом красі людського обличчя.
У межах одного дослідження неможливо приділити
належну увагу кожному з аспектів обраної проблеми, що була порушена. Тому й
намічене коло питань може стати предметом подальших досліджень.
Література
1. Борисова Т.С. До питання про мовні засоби стереотипізації образу
персонажа художнього твору / Т.С. Борисова // Записки з романо-германської
філології: зб. наукових праць Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова – Вип.4 – Одеса – 1999.
– С. 5–10.
2. Гладкова Р.Я. Художественный текст как объект лингвостилистики /
Р.Я. Гладкова // Педагогічні науки: збірник наукових праць. – Вип. XVI. –
Херсон: Айлант, 2000. – С. 230-232.
3. Енциклопедія: Українська мова / [ред.-упоряд. В.М.
Русанівський]. – 2-ге вид., виправ. і
доповн. – К.: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 2004. – 832с.
4. Калита О. М. Мовні засоби вираження іронії в сучасній українській малій
прозі: зб. наукових праць факультету української філології Національного
педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. – К. : Логос, 2006.
– С. 10-12.
5. Кудряшова О. Мовно-художні засоби у творенні образної системи
Г. Чупринки / О. Кудряшова // Українська мова та література: всеукраїнська
газета для вчителів. – 2010. – № 22. – С. 5– 7.
6. Жартівливі та сатиричні пісні / [упорядник М. Дмитренко]. – К: Дніпро, 1988. – 327 с.
Наталя Дягель,
студентка групи УР 3.
Науковий керівник
канд. пед. наук Попова О.А.
Немає коментарів:
Дописати коментар