ФРАЗЕОЛОГІЧНЕ БАГАТСТВО ПОЕЗІЇ ШЕВЧЕНКА

Міжвузівські студентські наукової читання

«З погляду вічності», присвячені 200-річчю

від дня народження Тараса Шевченка

Статтю присвячено вивченню фразеологічного багатства поезії Шевченка, дослідженню комплексу крилатих слів, висловів Тараса Григоровича, їх суспільно-політичної і громадсько-естетичної дії, тематики й ідейної спрямованості в боротьбі, їх високого мистецтва слова.

Ключові слова: Шевченко, фразеологізми, крилаті слова, поетична мова, структурно-функціональна схема.

Вступ. Людина у мовлене вій діяльності не просто передає певну інформацію про навколишній світ, а й виражає при цьому своє ставлення до нього. Текст виступає найважливішою комунікативною одиницею, що обслуговує різні сфери життя суспільства, а художній текст відображає ставлення автора до об’єктивної дійсності, яке він передає через експресивність, емотивність, через оцінку закладену в семантичну структуру слова або синтаксичної побудови. При цьому несподіваність мовних образів підвищує інформативну цінність висловлювання, підключає читача до творчого процесу – відтворення певної картини, впливаючи не тільки на його уяву, а й на почуття, емоції, зокрема – за допомогою фразеологізмів.

Стійки звороти є органічним елементом у мові як прозових, так і поетичних творів. Під пером майстрів слова фразеологічні одиниці можуть зазнавати перетворень у семантиці та структурі. Дослідження стилістичної палітри, реалізованої творчою індивідуальністю в художньому творі, дає можливість не тільки зазирнути у творчу лабораторію митця, а й визначити неповторність, самобутність її складових, оцінити їхню естетичну вартість. Тож коли кажемо про того чи іншого письменника як про новатора художнього слова, то маємо на увазі й те, що він оригінально, своєрідно використовує мовні одиниці фразеологічного рівня, творчо обігрує їхній семантичний потенціал, цілеспрямовано модифікує структурно-семантичну модель.

Особливий інтерес у цьому плані становить творчість великого українського поета Т. Г. Шевченка.

Актуальність дослідження. Широка проблематика творчості поета, мова та стиль його творів (поезії, прози, драми, листування, публіцистики, мемуарів та ін.),  його роль в історії української літературної мови як її основоположника, що ґрунтується на народно-розмовній основі, викликали і викликають незгасний інтерес мовознавчої науки. Одним із питань, яке потребує широкого висвітлення, є дослідження фразеологічного багатства поезії Тараса Шевченка, індивідуальної поетичної мовотворчості поета, зокрема  створення крилатих висловів у різних ідейно-тематичних і естетично-стилістичних сферах.

Мета статті – охарактеризувати фразеологічне багатство поезії Т. Г. Шевченка.

До проблеми аналізу мовностилістичних особливостей творчості Т. Шевченка звертались такі науковці, як М. Кудрявцев, Ю. Кузнецов, А. Новиков, І. Фаріон та ін.

Аналіз мовностилістичних особливостей творчості багатьох видатних письменників, у тому числі й Т. Г. Шевченка, показує, що в цій галузі словесно-художньої творчості, тобто у використанні фразеології, ідіоматики мови народу, відбувається подвійний процес. З одного боку, письменник черпає з народної мови її лексико-фразеологічні багатства і вводить їх у тканину мови своїх творів у натуральному вигляді чи у вигляді різного типу творчих переробок, ремінісценцій, нових формул, створених за зразками почерпнутих, і под. З іншого боку, піднявшись на висоти словесно-художньої майстерності художнього мислення, розкриваючи свої ідейно-тематичні задуми, письменник формулює думку в такому довершеному словесно-художньому виразі, створює такі цінності художнього слова, вислови, що думка окрилюється, набуває величезної ідейно-естетичної сили, стає закликом, політичним лозунгом, засобом виразу душевного, емоційного стану людини, найскладніших нюансів її переживань. Такі слова і словосполучення, речення, фрази стають крилатими висловами, афоризмами і збагачують національну літературну мову. Увійшовши до фразеологічного фонду загальнонаціональної літературної й усно-розмовної мови, ці крилаті вислови стають поряд з тими, що безпосередньо створені народною мудрістю протягом віків, і виконують величезну пізнавальну і комунікативну функцію в суспільній мовній практиці.

Т. Г. Шевченко глибоко розумів суспільно-дійову та ідейно-виразову, естетичну силу слова. У багатьох віршах, поемах поет говорить про слово як слово боротьби, могутній заклик, що запалює людські душі і надихає їх на героїчні, звитяжні дії, про слову як відраду людини, як вираз її найінтимніших почуттів.

Глибоке знання фразеології народної мови, літератури і культури народів світу, широка освіченість Шевченка, висока культура його мови, усвідомлення суспільного значення слова були основою того, що він створив велику кількість крилатих висловів, збагативши засоби свого словесно-художнього виразу, свою поетичну мову й українську мову в цілому. Діапазон крилатих слів, словосполучень, висловів Шевченка широкий і різноманітний якщо до охоплення об’єктів висвітлення, так і що до їх форми, структури.

Фразеологізми української мови, увійшовши до складу поетичних творів Шевченка в натуральному чи переробленому вигляді, також становлять великий комплекс крилатих висловів його мови. Відзначимо, що в багатьох віршах і поемах Т. Г. Шевченка фразеологізми, стійки словосполучення народної розмовної і пісенної мови виразно становлять основу стилю поетичної розповіді. Наприклад: Не китайкою покрились / Козацькі очі, / Не вимили біле личко / Слізоньки дівочі: / Орел вийняв карі очі /На чужому полі, / Біле тіло вовки з’їли, - /Така його доля [4, с. 80].

У нашій роботі ми не будемо торкатися творчої праці великого поета над народною фразеологією. Вона в значній мірі вже висвітлена в ряді досліджень українських мовознавців.

Потребує широкого висвітлення та частина крилатих слів і висловів Шевченка, яка охоплює й інші грані його поетичної мови і його індивідуальної поетичної мовотворчості в широкому розумінні, зокрема зі створенням крилатих висловів у різних ідейно-тематичних і естетично-стилістичних сферах. Вивчення цього питання дає можливість створити певну класифікацію крилатих висловів Шевченка.

Отже, висловимо деякі думки щодо тематичної і структурно-функціональної схеми крилатих висловів Т. Г. Шевченка:

І. Першою групою і цій класифікації є крилаті слова і вислови типу лозунгів на соціально-політичні теми, змістом яких є заклики до боротьби з царизмом, кріпосництвом, осуд гнобителів, жахливі картини життя пригноблених, незламна віра в те, що справедливий лад на землі переможе.

Зі структурно-функціонального погляду на ці вислови становлять логічно, композиційно і граматично завершені речення, усталені словосполучення та ін.. Скомпоновані вони з такою динамічністю, звучністю, виразовою поетичною силою і красномовством, що стали крилатими.

Ці заклики і висловлювання великого Кобзаря є виразом його незламного революційно-демократичного світогляду. Наведемо деякі приклади:

• Заклики до боротьби, прославлення свободи, віра в її перемогу:

 «Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте. І мене в сім’ї великій, В сім’ї вольній, новій, Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом»; «Царя до ката не поведуть»; «окують царей неситих»; «борітеся – поборете»; «всюди вас знайде правда-мста»; «буде правда на землі, повинна буть, бо сонце стане»; «Радость воли провозгласил»; «Свободу людям в братстве их Ти миру мир благовестил; И, отходя, благословил Свободу мысли, дух любви».

Малюючи важкі картини кріпосницького села («чорніше чорної землі блукають люди», «Латана свитину з каліки знімають» і под.), Шевченко мріяв про час, коли «оживуть степи, озера», «А у селах у веселих І люди веселі».

• Прославлення борців за волю і правду, заклики до праці, науки «Споборники святої волі»; «світоч правди, волі»; «апостол правди і науки»; «І чужого научайтесь, Й свого не цурайтесь».
• Крилаті відповіді поета-борця царським сатрапам, що хотіли змусити

його припинити революційно-поетичну діяльність, спрямовану на боротьбу проти царсько-поміщицького гноблення: «Караюсь, мучуся… але не каюсь…»; «А розумне ваше слово брехнею підбите».

ІІ. Вислови тієї ж тематики із сатирично-саркастичним відтінком: «Од молдованина до фіна На всіх язиках все мовчить, бо благоденствує»; «Славних прадідів великих Правнуки погані»; «Продаєм або  у карти програєм… таки хрещених… но простих» та ін.

ІІІ. Вислови, оформлені як звертання. Діапазон цих крилатих висловів і слів дуже широкий і відіграє в мові Шевченка велику роль. Наприклад: тираноборчі, гнівні звертання типу «Безбожний царю. Творче зла, правди гонителю жестокий», соціальні звернення до людей – «О люди, люди – небораки. Нащо здалися вам царі?». Крім цього, широко вживаються звернення до світу, волі, правди, інтимні звернення до друзів, до природи: «Моя ти воленька святая»; «Сестри, мої голубки молодії»; «Рости, рости, моя пташко, Мій маковий цвіте»; «Катерино, серце моє…» та ін.

ІV. Атеїстичні вислови: «А ти, всевидящеє око… І не осліпло. Око! Око! Не дуже бачиш ти глибоко!»; «Була б сестра і був би брат, А то… нема тепер нічого: Ні бога навіть, ні півбога».

V. Афористичні вислови , словосполучення на теми:

• Історико-соціальні, культурні – «І потекли в одне море слов’янськії

ріки»; «Слава тобі, любомудре, чеху-слов’янине»; «Поки сонце з неба сяє тебе не забудуть» та ін..

• Морально-етичні, життєві – «У всякого своя доля і свій шлях широкий…»; «Невесело на світі жить, Коли нема кого любить»; «Думи мої думи мої, Лихо мені з вами…» і под.
• Пов’язані з плином часу, які у Шевченка часто осмислюються в філософському плані – «Минають дні, минають ночі…»; «А літа стрілою Пролітають, забирають Все добро з собою»; «Все йде, все минає – і краю немає».

VI. Зачини віршів і поем різного змісту, що стали крилатими словами й висловами:

·         Картини природи: «Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер

завива…»; «Б’ють пороги; місяць сходить»; «Село! І серце одпочине…»; «Вітер з гаєм розмовляє»;

·         Часові зачини: «Було колись в Україні»; «Гомоніла Україна, довго

гомоніла»; «Мені тринадцятий минало» і под.

VІI. Словосполучення із складним словом, в яких передається якісна характеристика. Наприклад: лани широкополі, діді високочолі, Дніпро крутоберегий, тихоструйные речи, ветер мягкокрылый і под.

VІІI. Вислови на соціально-побутові, інтимні теми: «І золотої й дорогої Мені, щоб знали ви, не жаль Моєї долі молодої…»; «Мов негода минула молодість моя»; «Заросли шляхи тернами..» «Чи ми ще зійдемося знову, Чи вже навіки розійшлись?».

ІХ. Вислови цієї ж тематики з іронічним відтінком: «І довелось знов мені На старість з віршами ховатись… А все за того п’ятака, Що вкрав маленьким у дяка, Отак господь мене карає»; «Поэт и медик! Какая прекрасная дисгармония».

Х. Пісенні тексти з улюбленою Шевченковою ритмомелодикою: «Якби знала, що покине, Була б не любила, Якби знала, що загине, була б не пустила…»; «Плавай, плавай, лебедонька, По синьому морю…»; «І багата я, і вродлива я…»; «У неділеньку та ранесенько, Ще сонечко не зіходило…»; «Якби мені, мамо, намисто…» та ін.

Великий Кобзар вільно володів російською мовою – художньою, науковою, публіцистичною, епістолярною. Він глибоко знав не тільки компоненти писемної російської мови, а й усно-розмовної, знав її просторіччя, прислів’я, приказки, словесні засоби гумору, живі розмовні інтонації, пісні. Т. Г. Шевченко обстоював потреби культури мови, досконалого знання української і російської мов. Великого значення надавав він і вивченню іноземних мов: «..необходимо изучение антиков и вообще жизни и искусства древних греков, - говорить персонаж у «Художникові». – И как мне в этом случае французский пригодился».

Як у творах українською, так і у творах російською мовами Шевченко створив багато крилатих висловів, афоризмів, що відображають світоглядні позиції поета, його геніальну роботу над художнім словом.

Висновки. Отже, індивідуально-авторські фразеологізми Т. Г. Шевченка не просто збагатили українське поетичне слово, вони набули ознак загальномовних та згодом перейшли у цей розряд фразеологічних одиниць, адже вживались та вживаються багатьма наступними поколіннями. Творчість Шевченка – це дійсно засіб спілкування поколінь, і ми переконуємося в цьому кожного разу, читаючи його твори.

Лексичне і фразеологічне багатство мови Т. Г. Шевченка є однією з важливих ознак його високої освіченості і невтомної праці над собою, величезної здатності вміщати в пам’яті колосальні запаси знань і асоціацій, геніальної творчої уяви.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. Біловус Г. Індивідуально-авторські семантичні перетворення фразеологізмів у текстах повістей Тараса Шевченка / Г. Біловус // Вісник Львів. ун-ту. – 2009. – С. 245-251.

2. Сучасна українська літературна мова / за ред. А. П. Грищенка– К.: Вища школа, 1997. – 493 с.

3. Творчість Тараса Шевченка в контексті доби : матеріали VІІ Регіон. студ. наук.-практ. конф. (12 бер. 2013 р., м. Луганськ) / ред. кол. : В. Г. Фоменко,

Т. П. Шестопалова, І. Є. Бойцун ; ДЗ „Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка”. – Луганськ : Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2013. – 163 с.

4. Шевченко Т. Г. Поеми / Т.Г.Шевченко. – К.: Дніпро, 1981. – 189 с.

Макарова Вероніка, студентка V курсу спеціальності «Українська мова та література. Мова та література (російська)» Севастопольського міського гуманітарного університету.

Науковий керівник: Надточій Валентина Володимирівна, старший викладач кафедри української філології Севастопольського міського  гуманітарного університету.