Міжвузівські студентські
наукової читання
«З погляду вічності», присвячені
200-річчю
від дня
народження Тараса Шевченка
Художня творчість Віталія та
Дмитра Капранових – активних діячів сучасного літературного процесу – не має
належного відображення в літературознавчих дослідженнях, що зумовлює
актуальність даної роботи. Брати Капранови вдаються до самоаналізу: «…творчість ми будуємо на продовженні класичної традиції у
літературі <…>Щоб нащадки не думали, що в Україні в наші часи жили тільки
прищаві постмодерністи» [3].
Проте їхній роман-збірка «Кобзар 2000» має ряд ознак постмодерної літератури. Мета
статті – довести, що брати Капранови є представниками літератури постмодернізму
(на матеріалі зазначеної збірки).
Книга Капранових
має чіткий розподіл аудиторії – частини «Soft» (жіноча) та «Hard» (чоловіча), що зумовлює різну
проблематику. Чіткий розподіл виявляється й в образній системі: у жіночій частині домінує
образ закоханої тендітної жінки; вияви ірреального трактуються як засіб
самопізнання. У частині для чоловіків головним є образ чоловіка-воїна, який
бореться зі всіма проявами зла, жінка в цій частині постає демонічною.
Автори так пояснюють назву книги:
«Чому «Кобзар»? Бо це збірка історій, адже Шевченко
теж мав на увазі людину, що розповідає історії, називаючи збірку поезій
«Кобзарем» [4]. Інтертекстуальність як ознака постмодерної літератури
виявляється як у
назві книги, так і в назвах
творів: «Катеринка», «Розрита могила», «Сон» та ін. Настанова на гру є
визначальною для всієї збірки. Гра простежується й на рівні змісту та форми:
«Катеринка» Капранових відповідає «Катерині» Шевченка, проте замість знедоленої
покритки Катерини брати Капранови показують сучасний пристрій «катеринка», що
допомагає головній героїні відчути себе господаркою власного життя, яка не відчуває потреби у дозволі користування буттям. «Причина» Капранових – ремінісценція
назви балади Т. Шевченка «Причинна», проте за змістом твори протилежні: образу
сумної, знедоленої дівчини Капранови протиставляють образ сильної жінки. Їхня
героїня ніби грається з долею, кидає їй виклик: «…вона своїм потужним полем наче провокує все
навкруги. Впливає на людей, на тварин, на все» [2, 193-194].
Змінна функція
образу оповідача, прийоми монтажу як ознаки постмодерної літератури наявні в
оповіданні «Гайдамака»: герой розповідає про трагедію так, як бачить сам.
Монтаж епізодів як основа композиції твору виявляється у сплетінні двох часових
площин (минулого з теперішнім). Минуле вривається в теперішнє уривками: «І тут світ зник з моїх очей. Перше, що я
побачив, була посмішка. Пекельна, диявольська посмішка, вона затулила собою все
навкруги. <…> А потім в одну мить я немов прозрів і побачив широке вікно
диспетчерської, побачив вертольоти…» [2,
с.36].
Іронія стає
основним засобом зображення в оповіданні «Дівочії ночі», де головна героїня –
сукуб, позбавлений духовного, аморальний, на відміну від героїні
шевченківського твору «Дівичії ночі».
Отже, всупереч
твердженням братів Капранових, у збірці «Кобзар 2000» наявні такі характерні
ознаки постмодерної літератури як інтертекстуальність, настанова на гру,
ремінісценції, іронія, прийоми монтажу.
Список
використаних джерел
1. Капранови В. і Д. Кобзар 2000 + Нові розділи + Найновіші розділи.
Soft:
роман / Брати Капранови. — К.: Гамазин, 2010. — 401 с.; 2. Капранови В. і Д.
Кобзар 2000 + Нові розділи + Найновіші розділи. Hard: роман / Брати Капранови – К. Гамазин, 2010. – 479 с.; 3. Капранови В. і Д. Ми творимо літопис
таким, аби нащадки не думали, що в Україні жили тільки прищаві постмодерністи
// Арт-Вертеп. Інтерв’ю братів Капранових. – Режим доступу: http://artvertep.com/print?cont=7393; 4. Падалко В.
Видавниче життя / В. Падалко // Книжковий огляд. – 2002. – № 1. – С.
2-3.
Поліна Харитонова (Севастопольський міський гуманітарний університет,
студентка)
Наук. керівник – доц., к. філол. наук Макаренко Л.В.
Немає коментарів:
Дописати коментар