вівторок, 4 грудня 2012 р.

Мотиви й образи поетичних збірок Бориса Грінченка

 Наукові читання до 150-річчя Бориса Грінченка


підготувала: Гатаулліна Альбіна, УА-4

Поезія Грінченка тісно пов'язана з діяльністю трудового інтелігента.   «Я ніколи  не  належав  до  тих  поетів, що ввесь свій час можуть оддавати пісні. На поезію завсігда я мав тільки короткі хвилини, вільні від праці,  часом любої, дорогої, здебільшого — нудної, наймитської. Моя пісня — то мій робітницький одпочинок і моя робітни­цька молитва-надія».


Як поет Грінченко виступав з ліричними поезіями, пое­мами, байками та перекладами з інших мов. Вперше з'яв­ляються друком його поезії на початку 80-х років, а окремі збірки поетичних творів відомі такі: «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Нові пісні і думи Василя Чайченка» (1887), «Під хмарним небом» (1893), «Пісні та думи» (1895), «Хвилини» (у книзі «Пи­сання»).
Провідне місце в кожній збірці Грінченка належить гро­мадській ліриці. Поет розкриває сумні картини підневіль­ного життя народу, уболіває за його долю. В передмові до збірки «Під хмарним небом» він писав: «Невесела книж­ка: журба та сум та часом поривання боротися за яснішу долю,— ледве блисне іноді щось веселіше. Не повеселить така книжка, хіба засмутить читача! Та не вкрай винен за це і автор!Це південне наше небо, що повинно було б сяяти живу­чим сяєвом,— дуже воно вже нахмарене. А під хмарним не­бом не заспіваєш веселої пісні...».
Ця передмова проливає світ на сумні мотиви поезій, Грінченка. Поет обумовлює свій смуток соціальними причи­нами і не впадає в безнадію, а висловлює віру в часи, коли полинуть інші співи.
Великий вплив на розвиток громадських мотивів у ліри­ці Грінченка мали твори Шевченка і Некрасова. Не випад­ково одним із ранніх його поезій є вірш «Некрасову й Шев­ченкові», в якому проголошується народним співцям «вели­кая слава довіку» та відзначається спільність їхніх  ідей:
Обидва за діло єдине ви бились,
За його обидва конали:
Святі почування братерства й любові
Ви в серці людей пробуджали
Образи трударів, бідноти, жебраків, проходять у ліриці Грінченка. Хвилюючий образ дитини-сиротини, яка жебрачить, постає в поезії «Шматок хліба»:
Дивлюся: під тином сердешна дитина,
Хлоп'ятко маленьке,— вся в латах свитина,
   Іде-шкутильгає,  підходить  до хати...
Недавні ще сльози на личеньку знати,
І   видко  у  очах  голодную   муку...
Від зображення окремих реалістичних епізодів бідня­цького життя Грінченко переходить до ширших реалістичних узагальнень, змальовує простори рідного краю під хмарним небом соціальної несправедливості:
Убогії ниви,  убогії  села.
Убогий, обшарпаний люд,—
Смутнії картини, смутні-невеселі...
Написана 1883 року поезія «Смутні картини» зворушли­вим смутком за долю народу, за «ріднії села», за «ріднії люди».
Пейзажна лірика Грінченка пройнята тужною любов'ю до рідного краю. Поета тривожать думи про сучасне і ми­нуле народу. Він не ідилії творить, а висловлює пекучу пе­чаль. Тут відчутні шевченківські традиції ліричних картин природи.
Поета іноді приваблюють простори степу з мовчазними могилами і викликають роздуми про минувшину й сучас­ність:
Серед степу на просторі
Могила стоїть, Навкруги трава висока
Хвилює-шумить...
Широчінь степова постає в думах поета «як воля сама», що заповнює мрії, породжує тривогу.
Лагідну красу чарівного краєвиду описує поет у вірші «Під вербами» (1885). Тут—«верби старі похилилися», «в хвилях купаються віти»,   «кладка   під   вербами» — і на цьому тлі вимальовується дівоча врода. А от уява поета пе­реноситься до дніпрових круч:
Дніпро реве й ревтиме поки віку,
 І плакати він буде і квилить...
Я зрозумів журбу його велику,
Тієї журби несила задавить
Навіть зображаючи весняні пейзажі, Грінченко вкрап­лює в них мотиви недолі і горя народного. Приносить весна нові тривоги:
В степу рвачкий на  волі вітер віє,
По світу він гуляє, де схотів,
               І бачить: скрізь недоля горе сіє,
               І повен світ нещастів і жалів.
Поезії циклу «Весняні сонети», які увійшли у збірку «Під хмарним небом», говорять про багату поетичну обда­рованість Грінченка. Він описує чарівну красу рідного краю, передає з сердечною теплотою пробудження в природі.
Поет-реаліст відображає в різноманітних картинах обезземелення сільської бідноти, що конає у темряві та злиднях. життєва сила ліричного героя-трудівника налита соками рідного поля. Він носить у собі могут­ню любов до праці, тяжку скорботу неволі, що тужливими піснями лягають на потом полите трудівне поле. Образ тру­дівника, в якому відтворено характерні риси поне­воленого народу, що носить у своїх думах і піснях заковану, але незбориму силу. Таким постає образ ліричного героя в поезії «Хлібороб» (1884):
Я убогий родивсь, і в ті дні,
Як вмирать доведеться мені,
               Тільки горе та стомлені руки і
Та   ще   серце,   зотлілеє   з  муки,
Я  зложу у дубовій труні
Єдина надія трудівника на те, що його «діти зберуть урожай». Віра в майбутнє, в часи, коли народ розправить похилі плечі, визволить свою сковану могутність, окрилює поета-народолюбця. У вірші «До народу» (1884) він під­носить шукання ідеалів у народному житті і закінчує свою сповідь рядками:
За правду, за волю все зможу знести —-
І  жити,  і  вмерти  без страху!..
Громадсько-політична лірика Грінченка ідейно співзвуч­на не тільки з українською демократичною поезією М. Старицького, П. Грабовського, а й таких представників некрасівської школи, як І. Суриков, з поезією В. Курочкіна, з творами російських на­родників М. Морозова, П. Якубовича та інших. У вірші «Дру­зям» (1889) він звертався до побратимів:
Друзі кохані!
Ми будемо жити
В спілці із людьми-братами:
Ми бо великої людськості діти,—
Згода хай буде між нами!
Народ не може бути вічним рабом, коли в ньому не вгас­ла іскра вогню Прометея,— цю тему розвиває Грінченко в багатьох віршах. Завдання поезії — боротися проти рабства, напов­нювати  душу  немеркнучими  надіями.
Поета хвилює безмежне море людських сліз, страждань, крові, пролитої в боротьбі за волю.
Великеє людськеє горе,
Безмірне, як темрява ночі,
Гучне, як безсоннеє море,
Страшне, як шаленого очі,
Панує — і сміх став риданням,
Ворожістю — братняя згода...
(«Великеє   людськеє   горе»)
З гіркотою поет говорить: «Я — раб» (1897). Так він назвав одну з ліричних поезій. Але раб може виявити гід­ність борця, коли зароджується бажання розбити кайдани:
Я з тих рабів, що єсть у їх
Жадання пута розбивати
І ті будівлі руйнувать,
Що в їх стирчать залізні грати
Я з тих рабів, що їм на те
Дається рабське убрання,
Щоб швидше рабство розвалять,
Одняти в ката панування
Тема боротьби й віри в перемогу трудящих була про­відною в ліриці Грінченка на різних етапах його творчості і весь час набувала глибшого ідейного змісту
А коли в політичному житті країни намітилося нове ре­волюційне піднесення, Грінченко в 1903 році пише вірш «Приходить час», в якому ставить питання про місце гро­мадянина в суспільному житті:
Приходить   час,  приходить  час,—
Сказати кожен мусить з нас,
Чи він народу вірний син,
Чи тільки раб похилий він,
Чи раб похилий, чи боєць —
Хай кожен скаже навпростець!
Присвячуючи окремі поезії борцям за волю, Грінченко в дусі героїчної романтики оспівує їх мужність.
З розвитком громадсько-політичних мотивів у ліриці на­бувають більшої ідейної гостроти і сатиричні поезії Б. Грінченка.
У сатиричному звертанні до лібералів «Російським лібе­ралам» (1897) поет розвінчує їх як прислужників царизму, що покірно гнуть спину перед ним:
Гучно   ляскає   батіг,—
Ви  ж  гнете   покірно  спини,
Вбогодухії сини...
А в поезії «Українець» (1892) Грінченко висміяв укра­їнських  лібералів-«патріотів»,   які   вихваляють  Україну  за сало та галушки, одягають вишивані сорочки, проголошу­ють промови і проливають за народ «ложку сліз», щоб при­ховати свою вовчу вдачу.
Зброї сатиричного слова не залишав поет і в часи тяж­кої передсмертної хвороби. Він пише вірш «Всемогутній єси, боже», в якому дає іронічну «сповідь» перед богом:
І на все, що нагрішив я,
 Воля все була твоя,
То й карать мене не можеш.
Сам ти винен, а не я.
Розвиваючи традиції Глібова, Грінченко звертається і до жанру байки.
Грінченко написав ряд байок за сюжетами народних гуморесок, відтворивши в них народну мудрість, уміння простої людини перемагати сміхом своїх супротивників. Та­кими є байки: «Циган та Хлібороб», «Брехун», «Швидка робота», «Химчині співи».
Визначальною ознакою байок Грінченка є їх ліризм, ви­разність етнографічно-побутових деталей, мальовничість картин української природи. Взяти хоча б байку «Хміль та Квітки». Сповнена народнопісенного колориту, вона сприймається у всій поетичній красі описів природи. Тут — «барвіночок хрещатий обняв, розрісшися, грядки», «мліють зірочки гвоздик», «біла й ніжна Резеда тихенько з куп­ки вигляда», «повився вгору Хміль кудлатий». Ця поетична мальовничість байок Грінченка є однією з ознак оригіналь­ності байкаря.
У байці  «Струмок та Діти» приваблює нас поетичний пейзаж:
З високих гір струмок збігав
Аж на квітчастую долину,
Водою землю напував
І навкруги живив усю рослину
Привертає увагу і своєрідна мораль цієї байки:
Струмок — се   поступ   світовий:
Хоч спершу тихий та малий,—
Непереможний він, і роблять ті як діти,
Що думають його спинити
Підносячи в байках ідеї гуманізму, людяності, громад­ського обов'язку, байкар посилається на влучні народні прислів'я, користується багатими фразеологічними надбан­нями  українського  фольклору.
Так Грінченко поширював межі жанру байки, по-новаторському збагачував її зміст і форму, пов'язуючи байкар­ську творчість з громадською лірикою, з естетикою героїко-визвольної поезії.
Таким чином, поетичні збірки Бориса Грінченка є яскравим громадянсько-політичним явищем у культурному житті України. Вони розкрили широчезне поле проблем, а мотиви, під крилом талановитого поета-лірика викристалізовують образи українців різного соціального стану, поглядів, і вони зливаються в широку панораму українського життя, яке Грінченко вважав соціально-несправедливим.
Ми вважаємо, що аналізовані поетичні збірки актуальні і сьогодні, цікаві тим, що доносять до читача, засобами вишуканого  українського слова, життя народу більш ста років тому.
У нашій доповіді використовувалися праці таких дослідників, як: Петра Волинського, Євгена Хропка, Анатолія Погрібного, Богдана Пастуха, Олексія Неживого.

Немає коментарів:

Дописати коментар