Культурницька праця Б.Грінченка в київській "Просвіті"

 Наукові читання до 150-річчя Бориса Грінченка

До уваги пропонується стаття Н.І.Кобижчі, метою якої є висвітлення багатогранної культурницької діяльності Б.Грінченка в київській «Просвіті».

Дослідниця підкреслює, що діяльність київської «Просвіти» пов’язана з іменем Б.Д.Грінченка – ініціатора створення товариства, і вважає цю постать унікальною в історії української культури, нараховуючи близько 15 іпостасей творця, а саме,  письменник, педагог, літературознавець, лексикограф, етнограф, історик, фольклорист, публіцист, видавець, популяризатор науки, соціолог, перекладач, бібліограф, громадсько-культурний діяч та окремо називає Б.Грінченка палким патріотом України, тільки заради неї він жив і творив, тільки з метою виведення української нації з темряви неуцтва, пробудження в народних масах усвідомлення національної гідності він плекав свій громадський здобуток – "Просвіту". Спираючись на статтю самого Б.Грінченка, необхідно зауважити, що він був переконаний, що "народна вкраїнська просвіта буде величезним добром українському народові...".

Сприятливі обставини в Російській імперії, такі як: проголошення Миколою ІІ політичної свободи (17 жовтня 1905 року), затвердження “Тимчасових правил про пресу” (24 листопада 1905 року) та дозвіл на створення спілок і об’єднань (4 березня 1906 року), надали можливість Б.Грінченку на початку 1906 року створити у Києві українське за своїм духом культурно-освітнє товариство.

26 травня 1906 р. статут товариства було офіційно зареєстровано у Київському губернському у справах про товариства присутствії, під № 1, і, таким чином, "Просвіта" отримала дозвіл розпочати свою діяльність.

Наталя Іванівна констатує факти стосовно бібліотеки товариства, спираючись на матеріали Державного архіву. На перших загальних зборах інституції, які відбулися 25 червня 1906 р. частина "просвітян" (В.Винниченко, А.Жук та Ю.Єреміїв) пропонували комплектувати бібліотеку популярною партійною літературою соціал-демократичного спрямування, призначеною для політичної просвіти робітників. На противагу цій трійці Б.Грінченко та переважна більшість "просвітян" відстоювали принцип універсальності комплектування фонду бібліотеки товариства найкращими зразками українського і світового письменства з пріорітетним відділом україніки, тобто видань українською мовою та про Україну, незалежно від місця їх видання та мови.

Необхідно звернути особливу увагу, що Б.Грінченку належить визначальна заслуга в організації та чіткій роботі видавничої комісії "Просвіти", обговоренні, рецензуванні й редагуванні рукописів, що надходили до комісії. Крім видавничих справ він постійно переймався проблемами комплектування та оптимальної організації фондів просвітянської бібліотеки.

Більшість часу Б. Грінченко приділяв розповсюдженню в суспільстві інформації про культурницьку діяльність "Просвіти", її програмні цілі, заходи, що відбувалися в товаристві або під його егідою (лекції на робітничих околицях, літературно-музичні вечори тощо). Товариство не мало свого друкованого органу, втім, в цьому й не було особливої потреби, оскільки діяльність "Просвіти" регулярно висвітлювалась Б.Грінченком та іншими "просвітянами" на шпальтах київської україномовної позапартійної газети "Рада", редакція якої майже у повному складі одночасно мала членство і в товаристві.

Основні заслуги Б.Грінченка, на думку Н.І.Кобижчі, в організації плідної діяльності київської "Просвіти", полягають, по-перше, в тому, що йому вдалося згуртувати навколо товариства найдобірнішу національну письменницьку, наукову, педагогічну, мистецьку еліту не лише Києва, а й багатьох інших міст, містечок і сіл Наддніпрянської України, а також Москви, Петербурга та інших міст за межами України. Так, діяльними членами "Просвіти" були Л.Українка, В.Прокопович, Г.Хоткевич, В.Винниченко, О.Мишуга, М.Гехтер, та інші видатні діячі України.

По-друге, Б.Грінченку вдалося прищепити в "Просвіті" засади інституції з надзвичайно високим рівнем демократизму, інтелігентності, порядності та з постійною ротацією у керівних структурах,аби уникнути застою і зниження вимогливості до своєї праці. Він зумів об’єднати в згуртовану силу людей без огляду на їх соціальне і майнове становище, вік, стать, професію, національність, віросповідання, партійність, освіту.

По-третє, незаперечне лідерство Б.Грінченка в київській "Просвіті" базувалося насамперед на його винятковій відданості справі. Всі, хто особисто знав, обов’язково відзначали у своїх спогадах його неймовірну працездатність, максимальну самовіддачу. Тому дослідниця наголошує на афористичності заповіді Б.Грінченка, вірним якої  він залишався до останніх днів свого життя: ("Зроблю" – сього сахайся слова,/"Зробив" – отсе потужних мова).

Між тим вся націєвідроджувальна, громадська, культурницька праця Б.Грінченка в "Просвіті" відбувалася за надзвичайно тяжких умов стану його здоров’я. Отже, літом 1909 р. Б.Грінченко зрікся головування в київській "Просвіті" й через кілька місяців виїхав з дружиною на лікування до Італії.

Важливо відзначити, що після смерті Марії Грінченко до "Просвіти" переходили всі права власності на літературні твори та велику й унікальну книгозбірню, яку подружжя Грінченків дбайливо збирало багато років і до якої, крім друків, входили рукописи й гравюри. При цьому на кошти, що мали надходити від продажу творів письменника, гонорарів за постановку театральних п’єс "Просвіта" мала відкрити в Києві чи під Києвом школу з українською мовою викладання. Однак "Просвіті" не вдалося виконати цих умов через швидке припинення свого існування.

До Італії звістка про закриття "Просвіти" дійшла швидко і з цього моменту стан здоров’я Б.Грінченка різко погіршився. 23 квітня 1910 р., на 47-му році життя, Б.Грінченка не стало. Протягом кількох місяців 1917 р. український народ увічнив ім’я Б.Грінченка в назвах щонайменше 9 навчальних закладів та відроджених "Просвіт".

Отже, можна зробити наступні висновки:

– Б.Грінченко був  ініціатором  створення  у 1906 р.  київського  культурно-освітнього товариства "Просвіта", творцем його статуту та основних напрямів діяльності, що ґрунтувалися на засадах деполітизації і позапартійності.

– Організаційна структура, принципи й напрями діяльності київської "Просвіти" мали  за  мету  всіляко  сприяти  відродженню  і  примноженню  культурних  надбань українського народу, пробудженню його історичної пам’яті й національної самосвідомості, утвердженню української мови у всіх сферах суспільного життя в Україні.

– Діяльність київської "Просвіти" постійно супроводжувалася перепонами  і заборонами з боку місцевого адміністративно-поліційного апарату, тому товариство не мало можливості розгорнути повноцінну роботу  і сповна використати людський  і  інтелектуальний потенціал своїх членів задля реалізації програмних цілей.

– Культурницька діяльність Б.Грінченка в "Просвіті" була орієнтована на розповсюдження книжок для народу, а також на формування фондів бібліотеки товариства переважно україномовними друками та літературою про Україну.