СТРУКТУРНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ФРАЗЕМ НА ПОЗНАЧЕННЯ РИС ЛЮДСЬКОГО ХАРАКТЕРУ

Студентська науково-практична конференція, присвячена Дню науки
«Сучасні орієнтири філологічних досліджень»

View more PowerPoint from shinshilla

Фразеологізми становлять важливу складову частину системи номінативних засобів сучасної української літературної мови. Дана робота присвячена вивченню структурних і функціонально-семантичних особливостей українських фразеологізмів на позначення рис людського характеру.

Актуальність даної теми обумовлена тим, що питання особливостей українських фразем на позначення рис людського характеру мало вивчено у сучасному мовознавстві. Існує ряд праць таких науковців, як М. Алефіренко, Л. Булаховський, М. Жовтобрюх, В. Жуков, М. Демський, О. Пономарів, В. Ужченко, Д. Ужченко та ін., що характеризують особливості українських фразеологізмів, але в них майже не приделяеться уваги фразема  на позначення рис людського характеру.

Об’єктом дослідження є фразеологія української мови.

Предмет дослідження – українські фраземи на позначення рис людського характеру, їх структура, семантика.

Мета роботи – визначення структурних та функціонально-семантичних особливостей українських фразем на позначення рис людського характеру.  Метою роботи обумовлено такі завдання дослідження:

           - вивчити наукову літературу із зазначеної теми;

           - розкрити поняття фразеологізму як лінгвістичної одиниці;

           - визначити особливості фразем на позначення позитивних та негативних рис людського характеру;

           - зробити кількісний та якісний аналіз результатів.

У роботі використано такі методи теоретичного дослідження, як аналіз і синтез, а також такі прийоми емпіричного дослідження: вивчення наукової літератури, навчально-методичних матеріалів.

Якщо говорити про визначення фразеологізму як мовної одиниці, то найбільш поширеним у лінгвістиці є таке: фразеологізм — відтворюване, цілісне за значенням, стійке за складом і структурою словосполучен­ня. У процесі вивчення фразеологізмів називалися їх різні ознаки, основними, на думку багатьох науковців є  цілісність значення, фразеологіч­на відтворюваність, відносна постійність компонентного складу та структури й експресивність. Питання класифікації фразеологізмів є одним із дискусійних – у науці поки що немає єдиної класифікації фразем, але існує велика кількість підходів, запропонованих як і зарубіжними, так і вітчизняними мовознавцями. Усі вони базуються на різних критеріях і відрізняються за ступенем повноти. Найбільшого поширення набула класифікація фразеологізмів, запропонована В.Виноградовим, відповідно до якій розрізняють три типи фразеологізмів – фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення. М. Шанський доповнив цю класифікацію, додавши до наведених трьох типів ще четвертий – фразеологічні вислови.

Окремим питанням фразеологічної науки в останні десятиліття стало й дослідження структурно-екстралінгвістичної підоснови фразеологізмів, тобто вивчення закономірностей утворення ФО і їх структури.

Невичерпним джерелом фразеотворення й водночас екстралінгвістичним тлом, на якому об'ємніше проступають і мовні цінності є матеріальне й духовне життя народу. Стійкі вислови, лаконічно й образно передаючи "великі мислені маси" (О. Потебня), створюють фразеологічну картину світу, однією з сфер якої є фразеологізми на позначення рис людського характеру. Їх ми можемо умовно поділити на ті, що виражають позитивні риси характеру та негативні. Розглядаючи такі фразеологізми з погляду на їх функціонально-семантичні особливості, виділимо такі лексико-тематичні групи:

позитивні риси:

·        доброта (комашини не скривдить; невинне ягня; ангельська душа; добрий собака на вітер не гавка; добре ім’я краще багатства; добрий, хоч до рани прикладай),

·        співчутливість (брати близько до серця; Еолова арфа; бути м’яким серцем),

·        розум (мати голову на в’язах; не в тім‘я битий; не ликом шитий; казанок варить; добрий розум не дасть плакати),

·        сумління (де совість, там і любов; його совість чиста, як поцілунок немовляти; сумління – найкращий порадник; чисте сумління),

·        відвага, хоробрість (не страшкові діти; не боязкого десятку; смілива душа; відважного і куля минає),

·        наполегливість (міцний горішок; твердий, як скеля; людина з характером);

негативні риси:

·        боягузтво (боятися власної тіні; заяча душа; лякана ворона; не хороброго десятку),

·        гордість, зухвалість (кирпу гнути; важна птаха; пуп землі; гнути козиря; гордий, як пузир водний; помазатися в пані),

·        підступність (дволикий Янус; вовк в овечій шкурі; підколодна гадюка; жив, як пес, а загинув, як собака),

·        нерозумність (дірява голова; порожня голова; капустяна голова; макітра не варить; пеньок з очима),

·        жадність (серед зими льоду не випросиш;  не витягнеш і копійки; за копійкою аж труситься; ласий на чуже сало),

·        бездушність (черства душа; мати кам’яне серце; без серця; шкура барабанна),

·        злість (самому чорту брат; сердите, аж у роті чорно;дихати полум’ям),

·        брехливість (робити з мухи слона; і оком не моргне; сім мешків брехні),

·        легковажність (зайчики в голові стрибають; бездумний, як метелик; вітер в голові).

Матеріал, із яким ми працювали, дає змогу стверджувати, що в українській мові переважають фразеологічні одиниці на позначення негативних рис людського характеру. Однією з причин цього, на нашу думку, є те, що людей більше непокоїли негативні моменти життя, які й були пов’язані з відповідними рисами характеру.

Якщо розглядати названі групи фразем за наведеною вище класифікацією, яка стосується семантики та ступеня злиття компонентів ФО, усі ці фразеологізми ми можемо поділити на такі групи, як «фразеологічні зрощення» (собаку з’їсти; Еолова арфа; казанок варить; міцний горішок; стріляний горобець; впіймати вовка за хвіст; гнути козиря; шкура барабана; принцеса на горошині; кирпу гнути; макітра не варить), «фразеологічні єдності» (не страшкові діти; мати голову на в’язах, пуп землі; дірява голова; людина в футлярі; не витягнеш і копійки), «фразеологічні сполучення» (чесна душа; ангельська душа; бути м’яким серцем; твердий, як скеля; людина з характером; без серця; мамина донечка; бездумний, як метелик; порожня голова; втратити глузд), «фразеологічні вислови» (добрий собака на вітер не гавка; добре ім’я краще багатства; у розумної голови сто рук; мудрий мовчить, коли дурний ворчить; сумління – найкращий порадник; відважного і куля минає; вовк в овечій шкурі; жив як пес, а загинув, як собака; гордий, як пузир водний; не нашого поля ягода; вовк старіє, а не добріє; дере голову, як попова кобила).

Залежно від структурних особливостей, виділено фразеологізми, що утворені

-                  на базі вільних синтаксичних конструкцій (мати душу, не втрачати голови, чесна душа, людина слова адвокат сатани, валяти дурня, дихати полум’ям, блудний син)

-                  на базі сполучень слів (з головою; з ґедзиком; як дзвін; ні те, ні се)

-                  на базі прислів'їв та приказок (добре ім’я краще багатства;покірної голови й меч не бере; хто живе тихо, не знає про лихо, така горда, що яйце би їй з голови не впало; з переляку душа в п’ятки утекла; боязливому і миша ведмідь; через те вона тонка, що сердита така).

Проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що мета роботи була досягнута вирішенням комплексу конкретних завдань. Було вивчено наукову літературу з проблеми, визначено поняття фразеологізму як лінгвістичної одиниці, розкрито питання класифікації фразеологічних одиниць, здійснено дослідження структурних та функціонально-семантичних особливостей українських фразем на позначення позитивних та негативних рис людського характеру.

Список використаної літератури

1. Булаховський Л.А. Олександр Опанасович Потебня. — К.: Наук, думка, 1962. — 93 с.
2. Демський М. Українські фраземи й особливості їх творен­ня. — Л.: Просвіта, 1994. — 62 с.
3. Жовтобрюх М.А. Курс сучасної української літературної мови / М.А. Жовтобрюх, Б.М. Кулик. – Харків : Радянська школа,1965. – 424 с.
4. Пазяк ММ. Українські прислів'я та приказки: Проблеми пареміології та пареміографії. — К.: Наук, думка, 1984. — 198 с.
5. Сучасна українська мова: Підручник/О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; За ред.. О.Д. Пономарева. – 2-ге вид., перероб. – К.: Либідь, 2001. – 400 с.
6. Прислів’я та приказки / Упоряд.,  передмова М. Дмитренка. – К.: Ред. часопису «Народознавство», 2000. – 248 с.
7. Слово батьків – з усіх віків / Упоряд. Міщенко М. – К.: Богдана, 1998. – 1136 с.
8. Ужченко В.Д. Фразеологія сучасної української мови / Ужченко В.Д., Ужченко Д.В. – К.: Знання, 2007. – 494 с.
9. Українські приказки, прислів'я і таке інше / Спорудив М. Номис. — СПб., 1864. — 304 с. — (перевид. 1993).
10. Фразеологічний словник української мови: В 2 кн. — К.: Наук, думка, 1993.