Інтертекстуальність імпресоністичних творів М. Коцюбинського

 Студентська науково-практична конференція, присвячена Дню науки

«Сучасні орієнтири філологічних досліджень»

Проблемa інтертексту тa інтертекстуaльності як нової інформaційної реaльності, що з’єднує текст, людину й чaс, нaйбільше відповідaє ідеї синтезу, тому й дозволяє по-новому оцінити природу інтертекстуaльних включень.

Проблема інтертекстуальності, інтертексту, вживання «чужого» слова в «своєму» нині є однією з найпопулярніших, хоча і почала розроблятися в останній третині 20 ст. Вивчення процесів інтертекстуальності в творчості М.Коцюбинського надає змоги нам виявити засоби формування нового в літературі. Через недостaтню повноту вивчення цього питaння, не розв’язaно принципової зaдaчі щодо відмінності літерaтурної трaдиції, літерaтурного синтезу від влaсне інтертекстуальності – це визначило актуальність наукової роботи.

Залишаючись динамічною в літературі та літературознавстві, проблема інтертекстуальності цікавить багатьох учених: Рональд Барт, Г.Блум, Юлія Крістєва, І.Арнольд, Михайло Бахтін, П.Бухаркін, Н.Владимирова, А.Жолковський, Г.Звєрєва, Г.Косіков, Юрій Лотман, І.Смирнов, П.Тороп, Наталя Фатєєва, О.Астаф’єв, Н.Бєляєва, М.Ігнатенко, Н.Корабльова, М.Сорока.

Об'єкт – тексти новел й повість «Тіні забутих предків» М.Коцюбинського.

Предметом дослідження є безпосередній аналіз інтертекстуальних параметрів, які найбільш характерні стилю письменника, художнім принципам осягнення дійсності та їх взаємодія в творах М.Коцюбинського.

Мета роботи - осмислення естетичної природи, художньої специфіки параметрів інтертекстуальності творів М.Коцюбинського на різних рівнях літературної рецепції (фактуальна, концептуальна, підтекстова).

Систематизувавши основні принципи теорії інтертекстуальності, на основі корпусу наукових розробок та науково-популярних статей, дійшли висновку, що терміном "інтертекстуальність" користувалися Р.Барт, М.Бахтін О. Жолковський, М. Зубрицька, Ю. Крістева, Ю. Лотман, Ю. Тинянов, М. Ріффатер та ін. Їх визначення поняття «інтертекстуальності» мають однакові ознаки, але кожне трактування по-своєму індивідуально.

Інтертекстуальність - це складник широкого родового поняття, так би мовити, інтертекстуальності, під яким розуміється, що смисл художнього твору повністю чи частково формулюється за до­помогою посилання на інший текст, який знаходимо у творчості того ж самого автора, у сусідньому мистецтві, сусідньому дискурсі чи до­теперішній літературі.

Серед проаналізованих праць, більш прийнятною для нас виявилася робота Ж. Жєнета, який виокремлює п’ять класів інтертекстуальних елементів:

1)  інтертекстуaльність як «співприсутність» в одному тексті двох aбо більше текстів (цитaтa, aлюзія, плaгіaт тощо);

2) пaрaтекстуaльність як відношення тексту до свого зaголовку, післямови, епігрaфу тощо;

3) метaтекстуaльність як коментaр, критичне посилaння нa свій передтекст (вaріaції, рімейк тощо);

4) гіпертекстуaльність як пaродіювaння одним текстом іншого (пaстиш);

5) aрхітекстуaльність – жaнровий зв’язок текстів.

 Також  було здійснено інтерпретацію «вічних» тем, образів, сюжетів, мотивів, символів , концептів які репрезентують авторську концепцію світу та людини.

На основі робот науковців (Ю. Апресян, Г. Брутян, Ю. Караулов, В. Морковкін, Ж. Соколовська, Н. Сукаленко) та у контексті теорії інтертекстуальності проаналізовано такі дефініції:

- картина світу (результат переосмислення інформації про навколишній світ та людину);

- концептуальна картина світу (це не лише система понять про сукупність реалій довкілля, але й система смислів, втілена в ці реалії через слова-концепти);

- мовна картина світу (інтерпретація навколишнього світу за національними концептуально-структурними канонами).

Розглянуто: концепт віра; концепт зло, гріх; концепт зрада, страх; концепт сум; концепт кохання.

Далі нами було проаналізовано модуси самотності як категорії інтертекстуальності у новелістиці М. Коцюбинського.

Були інтерпретовані новели «Хвала життю!» і «Невідомий», у яких М. Коцюбинський подає такі виміри екзистенційного буття, що виконують різні функції та отримують різноманітне, передусім імпресіоністичне та символічне художнє втілення.

Здійснення рецепції концептів у малій прозі М. Коцюбинського дозволяє припускати,  що типологічна концептуалізація таких понять, як страх, самотність, гріх і под., здійснювана у тексті М.Коцюбинського, поглиблює розуміння засад художнього мислення кожного письменника. Це дало змогу визначити, що автор виділяє саме концепт самотності, який включає у себе такі поняття як страх, пустка, самотність. Вони заповнюють текстовий простір та розкривають концептуальну картину світу письменника.

Самотність героя відбито на мовному рівні. Мова М.Коцюбинського нервова, уривчаста й коротка: коротка фраза має завжди нахил замкнутися в собі, відмежуватися від наступної фрази своїм змістом.

У варіативному мовному оформленні самотність постає суб’єктивним концептом і в мовних ознаках світобачення М. Коцюбинського. Повторні елементи – це є інтертекстеми, що виявляють концептуальне ставлення автора до дійсності.

Було описано інтертекстуальний дискурс прозових творів Михайла Коцюбинського, у тому числі, міфопоетика повісті «Тіні забутих предків» в контексті його інтертекстуальності.

До уваги було взято, що символами у творі виступають: 1) коломийки; 2) магія - чорна і біла; 3) гори, які символізують еволюцію поняття образу у процесі універсалізації змісту тексту.

Проаналізувавши інтертекстуальність п’єси «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра та повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського, маємо підстави стверджувати, що концепти сакрального часопростору виступають парадигмальною інтертекстемою, кодом в єдиному тексті повісті. Образна парадигма вбачається як один із видів інтертекстуальної взаємодії серед яких: алюзії, «своє і чуже», цитати, ремінісценції.

У результаті нашого дослідження ми визначили, що інтертекстуальність є однією з найважливіших категорій тексту, а проблема інтертекстуальності по праву вважається однією з найбільш цікавих і одночасно дискусійних в сучасній філології.

Здійснюване нами дослідження розглядало концепт як інтертекстуальне явище і як парадигмальну інтертекстему, а також текстовий простір творів М. Коцюбинського, де концепти виступають основними маніфестантами, архітекстами у зазначеній повісті.

У роботі осмислено проблему автора і героя, по-новому осмислено й інтерпретовано твори письменника, здійснено спробу інтертекстуального аналізу творів М. Коцюбинського. Через аналіз доробку видатного письменника та спогадів сучасників визначено основні концепти авторського світогляду, з’ясовано що у своїх творах письменник приділяв увагу саме інтертекстуальності та архітекстуальності.